1 січня я чекаю з таким самим нетерпінням, як малі діти. 1 січня нарешті починаються маланки.
Петрашівка (Mihoreni)
Ви пам'ятаєте (ну, хоч хтось?:)), що Герцаївський район Чернівецької області ментально дуже близький до сусідньої Румунії, тому і Василя тут відзначають за григоріанським календарем - 1 січня.
Більше про це можна знайти за тегами маланка та Горбова, якщо що.
Горбова
Тут, на Герцаївщині, маланка співпадає з Новим роком.
І хоча я всіма руками за Томос і об'єднання церков, велика ймовірність переходу нової помісної церкви на григоріанський календар мене, залізобетонного спадкового атеїста, лякає просто безмежно.
Маланки ж посунуться теж! Ні, не відразу, людина - істота інертна, але зсунуться ж! Злипнуться в строкатий комок свят, як недбало скручений тогорічний новорічний дощик - піди розберися, де що.
Ох, мадам, ви ж з Горбової.
І розібратися я зможу, от вже в чому-чому, а хоч у цьому я розбираюся.
Ай Петрашівка, я вас всіх люблю.
Я вибрати ж не зможу, в цьому біда. Ну, знаєте - розумні люди кажуть, що у кожного з нас є якийсь внутрішній ліміт виборів на день (чого завгодно і наскільки завгодно усвідомлено чи несвідомо - від "що вдягнути" до "перейти дорогу тут - чи за 5 метрів"). Коли пропозицій до вибору більше шести - людина починає нервувати. Аж до неврозів. Часом аж до депресій. Вибирати - важко. Це виснажує психічно.
Горбова. Традиційна маланка кута Сатул Ноу.
У столиці ворожої нам держави вже навіть є мережа безбожно дорогих супермаркетів, де представлені лише ОДИН вид молока, ОДИН - кефіру, ОДИН - пасти, ОДИН - масла і так далі. Мінус 10-15 виборів на день - в залежності від вашого списку покупок.
Так то ж якесь масло.
А тут - концентрати щастя і енергії. У над-яскравих, часом фантасмагоричних або макабричних фантиках.
Я й так 14 січня приречена на Красноїльськ, бо вони найкращі. Я дуже хочу побачити маланку в Сосулівці чи Подвірному, Косівській Поляні чи Волоці, але дофамін застрибує на горло дослідницькому інтересу - і скаче там як навіжений: "КРАСНА-КРАСНА-КРАСНА-КРАСНА-КРАСНА"
І все, дофамін переміг. Чорт, він майже завжди перемагає :( (не звертайте уваги, це я знову про своє особисте :(().
Так от, я і так змушена вибирати - навіть у маленькому Герцаївському районі є кілька маланок. Одночасно.
Горбова, звичайно, моя велика першосічнева любов.
А поруч ж сусідка - Годинівка. Теж цікаво.
Далі дві Буди - Мала і Велика, сонні і безуратурні, як безалкогольне пиво.
Далі Байраки - там коні ходять, але не зустрілися ні в цьому, ні в минулому році. Те саме з Куликівкою та Тернавкою (в Тернавці того року випав шанс побачити, цього - ні).
А найдалі - Петрашівка, енергетичний коктейль, умнічки та купка інших суперлативів. "Кінь біжить - земля дрижить" - це про них.
Цього року натрапила там на три табуна. Ось перший вище на картинці. Там юнаки.
Ось другий - там діти (молодці!)
Ось третій - тут різного віку парубки.
Нє, ну як Петрашівку-Міхорені проїжджаю, не можу на це знову не подивитися. Приватна церква, певно, єдина в країні.
раніше не доводилося бачити у Горбовій козу, хоча цей персонаж тут зберігся. А цього року побачила. Правда, не зовсім таку, як думалося, але теж цікаво. :))
Неймовірний місцевий кулібін з кута Сатул Ноу, автор дракона Смока, хатинки Баби Яги, Скубі-ду та інших див, цього року довго хворів - тому від них платформи, щоб "ААААААХ" не було. А сусідній кут Горбова зробив золоту свиню.
(Підозрюю, сучасна Горбова колись приросла селом Сатул Ноу, звідси назви).
Там дуже сильний локальний патріотизм. Маланка йде і скандує: Са-тул-Ноу! Са-тул-Ноу! І на капелюхах он вишито.
Як вже мова про косстюми, то ось кашкет з Годинівки.
А от ціла колекція з Петрашівки.
А це зразок прикрашання піджака.
А це я здалеку подумала, що якісь перебрані, побігла за ними, а то просто модна уніформа - хвилястий жилет і чорні чоботи.
А це дорога в Міхорені, котрі Петрашівка.
А це один з кордонів у Горбовій. Кордони в цілому ненапряжні, до рекетирства Горошщової чи там Чорториї чи інших сусідів Вашківців тут ще далеко, але як якусь гривню не даш, то будуть тако перед капотом танцювати. Отой в шароварах танцює дуже круто, напевно, колись ходив у місцевий ансамбль танцю - "Ізвораш", здається. Чи "Царанкуца"? Забула.
Коротше, як добре, що переважна більшість області і країни все ще маланкує з 13 на 14 січня.
І як добре, що Герцаївщина під боком.
Хоча по-хорошому, тов кожному з місць треба було б лишитися на кілька годин - тоді б і кадри були кращі. А так - летиш, бо хочеш ще, ще, ще. Дофамін, ай-яй-яй.
І ще спеціально під герцаївських коників природа щедро відкрила завіси-хмари: день був сонячний. Єдиний такий на протязі довгого вже часу - і за прогнозами з 2 січня знову якась біда з снігу буде коїтися.
Кадр про звичаї і дороги.
Коні заходять навіть на пусті подвір'я - так як гуцули з своїми колядками за тиждень будуть ходити.
Молодші маланкарі дуже охоче кидалися позувати (а я ж стараюся неприродніх кадрів не робити) - і питали, чи будуть фото в інтернеті. Так ось!
І знаєте, коли я бачу цих яскравих коників, коли їду цим вохристим бездоріжжям серед глиняних, наче Голем, карпатських передгірь, мене попри депресію і відчай охоплює якесь тихе щастя.
Справа не лише в костюмах, сонці і запальному "Йо-хохо!".
Справа в тому, що ми живемо все-таки у дивовижній, красивій, хорошій країні. Строкатій, різній - і чудовій.
Так, для переважної більшості її мешканців такі костюми, такі звичаї здадуться чимось диким. Хоча диким є залипання перед тб з зеленськими чоловічками.
А ритуали - вони батарейки. Для Герцаївщини - і для мене. Трохи підживилася. Дякую, хлопці.
