Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

"Борщівська вишиванка-2017: в десятий раз


Багато про ювілейний, Х фестиваль "Борщівська вишиванка", який проходив у Борщеві на Тернопільщині 9-10 вересня, мені немає що сказати.


Все вже сказано раніше:

Борщівська вишиванка 2016

В Борщівському краї цвітуть вишиванки-2013

В Борщівському краї цвітуть вишиванки-2012

В Борщівському краї цвітуть вишиванки-2009
Самий головний для мене репортаж зі свята - і страшна ностальгія за тим, чого вже нема.

Але якщо цікавить сьогоднішній (добре, вже вчорашній) скептичний погляд на сусідське свято, то під катом скромні 40 картинок.



Фестивалів було традиційно два - "Борщ'їв" біля міськради і костелу -


І "Борщівська вишиванка". Від казанів з борщем і аж до райради.


Міська рада пригощає борщем -


районна гуркоче сценою.


Між двома фестивалями - лише кілька сот метрів. І ці метри цьогоріч бачили дуже багато туристів. Чи то реклама була у захода потужніша, ніж у попередні роки, чи просто так співпало, - але на "Борщівській вишиванці" було чимало кам'янчан, киян і навіть білоцерківців.
І дуже багато було російської мови. Я ніколи не зможу зрозуміти, чому люди, котрі живуть в Україні і точно можуть вичавити з себе базовий набір з 20+ слів (на кшталт "Доброго дня", "Що це таке?", "Скільки коштує", "Дякую", "До побачення") вперто і нахабно розмовляють з незнайомими їм українцями російською. Я бачу в цьому виключно обмеженість і хамство.


Ну, менше з тим (насправді ні). Туристів булол багато. І саме в цей відповідальний момент фестиваль почав сходити на пси.

Я знаю, що так не можна казати. Що люди стараються. Що сценарна стежина протоптана вже до битого шляху - і всі до нього звикли. Що автентичних сорочок більше не стає, а бажаючі їх придбати збільшуються у геометричній прогресії. Що район не найбагатший.
Я знаю.
Але цьогорічне дійство підійшло до шароварщини небезпечно близько. Ще півкроку - і замість фольклору матимемо пластиковий ерзац. Буквально півкроку.

Ще трошечки - і хорошому і справжньому залишться одна локація, музей.


Там до фестивалю щороку влаштовують експозицію з унікальних сорочок - і ці сорочки варьюються рік від року.


Там дуже людно під час фестивалю - ледь не по екскурсії у кожному з залів.


І мені знову пощастило послухати блискучого Михайла Сохацького. Знову маса нових деталей. Наприклад, про те, що перша вишита доросла сорочка у хлопця з'являлася аж у підлітковому віці, її вишивала мати. І одягти її - це був цілий ритуал, де тричі кидали у землю ножа. Пана Михайла журналісти забембували питаннями "Ну все-таки розкажіть, яка ваша улюблена легенда про чорновишиту сорочку?" та "А чому на деяких українських сорочках дерево життя росте в гілки, а на інших в коріння?"  А він же археолог, а не фольклорист, він хоче про факти, а не про легенди. :)


І от те питання про легенди, котре у різних варіаціях повторювалося кілька разів, наштовхнуло мене на банальну, очевидну думку. Сорочки чорновишиті не тому, що жінки були в жалобі протягом семи поколінь. А тому, що барвників або не було, або вони були дорогі.

І тільки я подумала, яка ж я розумна, як пан Михайло без всіляких мієлофонів цю думку прояснив і пояснив.
Були барвники, були. Іудейське населення гандлювало і привозило навіть у найглухіші села все, чого душа майстринь би забажала. Але душа не бажала синього, жовтого чи зеленого. Як прабабусі вишивали чорними вовняними нитками, так ця традиція і тривала аж до міжвоєнного часу. Бо чорні вівці - от вони, Поділлям ходять, і вовна у них чорна, і фарбувати її не треба. Тому справжні борщівські вишиванки дуже специфічні, тому немає між чорними орнаментами просвіту - вишивали колодками і чорними грубими вовняними нитками. Всі в курсі, яка це круть - вишиванка білим по білому, але подолянки пішли далі - і вишивали чорним по чорному. Орнамент виходив опуклим, рельєфним. Хрестиком так не вийде.
Така сама консервативність була і до фасонів, і до тканин. Борщівщина - тепле Поділля, у нас значно тепліше, ніж в Тернополі чи Хмельницькому. І так було й раніше - згадайте про пальми в Заліщиках, виноградники у Висічці, тютюнові поля навколо Кам'янця чи сливові сади під Окопами. Але в серпневі жнива, коли небо дзвенить від люті на безжальне сонце, подолянки виходили на поле у важких вовняних запасках, а подоляки - у незручних вузьких білих гатях, довжелезних (до колін) і теж вузьких сорочках. Бо так було до них - і так було при них, і це було нормально. І навіть думок. що може бути не так, особливо не було.


Тепер є. Тепер не так. І селяни масово на фестиваль традиційної сорочки везуть вишиті хрестиками рушники та ікони.
Настільки малоцікавих стендів, як цього року, я ще в Борщеві не бачила.

Бібліотека з Мельниці-Подільської традиційно привезла свої скарби, виставила цікаві чорновишиті наволочки борщівська міська рада.


Ще було кілька цікавих точок. До них голодними вовками щохвилини підбігали жінки і з якоюсь аж надто наївною надією запитували: "А ця продається? А ця?". Ні, вони вже не продаються, вони справжні, їх мало. Йдіть запитуйте у сусідньому наметі, у них щось інше є. Але інше вже все, уніфіковане.


Таке.  Рушники чиї, гуцульські? Квіти на сорочках інспіровані Буковиною? Скрізь хрестик і флюоресцентних кольорів нитки. Та ну.


Хоча навіть нове може бути автентичним. Ось співробітниця музею (здається, пані Руслана, але можу помилитися в імені) демонструє сорочку, котру вишила за допомогою колодок, за старими техніками.


Дуже, дуже, ДУЖЕ мало було жінок у автентичних сорочках в порівнянні з минулими роками. Ось ця дівчина - це не з натовпу, це учасниця першої в Борщові дефіляди автентичних строїв.


Молоді люди розказували про кожен предмет свого гардеробу і називали, коли і для кого пошили ту чи іншу сорочку, виготовили чоботі, хто носив ці коралі. Ось це було сильно, і даремно деякі учасники так соромилися виступати. Це правильне нововведення.


Бо круто нехай раз на рік вдягати коралі прабабусі Юстини.


Там навіть взуття було автентичним.


А це публіка. На брюнетці теж досить цікава інтерпретація борщівської вишиванки.


Перебивка хор-ланкою з Глибочка!


Ще перебивка - Борщ'їв з неба. На честь вята запрацював масивний фонтан пізньорадянських часів біля пошти. Костел знову був зачинений. Ніколи там всередині ще не була.


Мистецтво в маси і дуже для мас.



О! Без неї вже й свято не свято. Вона прекрасна.


Фрагмент сільського стенду.


Виступ ще одного народного колективу. Трішки я їм з своєю камерою заважала, але трималися гідно.



Ще з того, що бачила вперше - сіті-лайти з співаками різного масштабу в борщівських вишиванках.


Тріода в такому виглядає органічно.


Ближче до третьої народ почав підтягуватися під сцену, але свято все не починалося. Півгодинна затримка на пекучому сонці - цьому має бути якесь логічне і солідне пояснення, але я його не знаю.


Коли ми з Грицем, то кожна хвилина має вагу. Йому про запізнення програми ще не поясниш. Розважали фотографуванням.


Бо як не розважати, він перетворюється на посіпаку.


Юні артисти теж чекали і чекали на команду.


Нарешті дійство почалося. А нє, не дійство.
Півдесятка попів дуже хочуть привітати натовп, хай і роблять це тими самими словами - і в п'ятий раз їх чути втомилися вже всі. Останній з жерців привітався так: "Шановні християни та інші люди". Дипломатично.


А вже після них - гімн, пісні, танці ("Канада" в кілька сотень ніг - це завжди круто).


Натовп навколо сцени був густий як борщ біля міськради.


І дуже багато журналістів, дуже.



І співали всі, і танцювали теж.


Про костюми я вже в минулі рази все сказала, набридло повторюватися.
Потім подвійні Барни обіцяли до наступного фестивалю збудувати у Борщеві будинок культури.


Гриць-фотограф

А після того ми поїхали додому через Кривче і Хотин. Але глибконівських березових соків туди вже таки не привозять.





Ну і я ще раз політала над замком в Кривче. 
Tags: Борщів, Осінь, Поділля, Тернопілля, Тернопільщина, Фестиваль
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Маланкафест-2020: куренти та ілюзорні Вашківці

    Ordnung muss sein. Я завжди писала про всі маланкафести у Чернівцях - 2020-тий не стане виключенням. Тільки втома править бал. втома підказує…

  • І знову привіт: Бояни і Припруття

    Я не була тут три роки - їздила 7 січня до Криворівні. Ну привіт знову, Бояни і Припруття. Глянемо, що змінилося за цей час? (Спойлер: мало що.…

  • Перші маланки-2020

    Як завжди останнім часом, вранці 1 січня ми вирушили в Герцаївський район - за маланками. Дорогою заїхали перевірити. чи справді ходить 1.01…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments