?

Log in

No account? Create an account
Екзарх Всього Існуючого в екзилі. [entries|archive|friends|userinfo]
Blacky

[ website | "Замки і храми України" ]
[ userinfo | Блекопедія ]
[ archive | Раніше ]

Замітки на полях [січень. 23-є, 2017|06:15 pm]
Blacky
[Tags|, , , , , , ]


Картинки з Х, ювілейного фольклорного свята "Від різдва до Йордана" у чернівецькому скансені - а слова трохи про інше.


Про що таке традиція і чи має косплей право зватися ритуалом.





Я щороку стараюся приїхати на це січневе свято у скансен - я його люблю. Бачу, що вже не лише я. Незважаючи на гидку погоду, народ вчора в музеї народної архітектури і побуту був.


Бо свята в скансені - це чудовий шанс для всіх доторкнутися до витоків і познайомитись з традиціями зробити класні фоточки на фоні хаток під соломою і з маланкарями чи колядниками.


Банилівська толока з Вижниччини ганяє козу

І тут немає чого соромитися, це важлива причина для майже всіх нас.


Скансен і сам по собі мальовничий, а на свято ентузіасти з Букцентру з Миколою Шкрібляком кілька днів плели ось такі автентичні прикраси-павуки над сценою.  Пан Микола акцентував на тому, що жодна неавтентична маланка в музей не запрошується, всі маланкарські колективи тут - живі, справжні, традиційні.



А з маланкарів тут були ведмеді, сови і кози з Тернавки.


Коники з Костичан.


Маланка з Шебутинців (Женя, ти де?).


Маланка з Горбової.


І чудовий Бабин з Кельменеччини. Хочу туда наступного 13 січня.
Бо ходять там власне зранку 13-го - і до ночі.


Ось це - не коники і не вершники. В селі цих персонажів називають "козачками". Вони важлива складова маланки.



Як і чоловіки під вельонами і з калаталами на поясі. Ці шумлять уууу як. На шум і маю орієнтуватися у селі, якщо таки потраплю туди на маланку. Ось цей симпатичний маланкар ліворуч мені про звичаї і розказував. Каже, калатала тільки виглядають так, неначе їх кілограмів 30. Зважував він їх. 12 кг всього. Гм. Всього?





Розказував, маланка ще жива і у сусідній Бузовиці, але більше в форматі переберії, карнавалу, а не ритуалу відганяння злих духів. Бо оці калатала дуже ріднять бабинців з швейцарцями, там теж в цю пору такі обвішані калаталами ряджені ходять.



Коротше, з Бабином чи Костичанами все більш-менш зрозуміло.


(Глядачі перешіптувались: "А коників обновили!" - і я не знаю, чи йшлося про костюми, чи про склад групи.
До речі про костюми.


От якийсь  колектив в теж оновлених костюмах. Замість смушевих папах на чоловіках щось єгипетсько-смугасте. Виглядають так, неначе втікли з "Царів Єгипту"  і пішли власне царство шукати.
І це перше питання про косплей.
Ми всі все розуміємо - і який мізер зараз виділяється на культуру, теж розуміємо. Безгрошів'я, старі костюми ще радянських часів, вже навіть міль їх бридиться і доїдати не хоче. Ну але ось такі нові - це що? Косплей і є.


Але головні косплейщики маланки живуть у Тернавці.


Гібрид очеретяного ведмедя і кози.
Я ж там була на маланці. Там все-таки в селі побутують кози і коні. Ведмеді тоді звідки? І ще й очеретяні?
Розказую.


В селі давно живе виходець з Красноїльська. Вже освоївся, доньку-красуню виростив, але за Красною маланкою скучав. І років сім тому оця ностальгія за рідними очеретяними урсу знайшла собі вихід: чоловік організував дитячий колектив маланкарів - і виготовив сам костюми.


Причому щось брав з пам'яті, а щось придумував. Наприклад, абсолютно неканонічний для ритуалу костюм сови. Теж з очерету. З широченними крилами - а позаду ще й хвостик маленький стирчить. Ну і така от маска. З пір'я справжніх червонокнижних пташок.


І цей абсолютний косплей прижився. Кілька років маланку водив ось цей уроженець Красноїльська, а зараз групою займається директорка тернавського будинку культури Валентина Сувейко. Спілкуватися довелося російською - пані Валентина зовсім (ЗОВСІМ) не розуміла українську. Питала її, чому цього року сови і ведмеді не були на святі 2 січня. Каже, хлопці цьогоріч не захотіли, хочуть лише в Чернівцях виступати, а не вдома. Тому в Тернавці виступають звичні для місцевих коні і кози (це найживіші кози Буковини. І найчисленніші), а в скансен приїздять оці, зліплені краснянином. Підозрюю, що в костюмах, котрі він їх ще сім років тому зробив.


Ну і питання: це маланка?
Так.
Вона справжня?
Ну... маланка. Наче справжня.
Вона автентична?
Е-е-е-е...
Прижилась - наче так.
По селу ходить - та ні, лише фестивалить. Двічі перемагала на районних фестивалях маланок в Глибоці (хоча сама з Герцаївського району). В Чернівці їздить. Часом в самій Тернавці виступає.
От як це класифікувати?
Важко сказати. От в Чагрі останніми роками робили лише платформи, давно вже. Три роки тому ентузіасти взялися і відродили коників. Тепер, як і в сусідніх селах, в Чагрі на маланку ходять коники з офіцерами. Традиція померла, вони її оживили - наче успішно.
В Тернавці ж власна традиція і не помирала ніколи. Просто велика сила ностальгії за великою (без перебільшень) маланкою взяла і породила ще й отаких перебраних.
Ритуали, зафіксовані етнографами, мають право змінюватися, якщо вони живі. І навіть оця дифузія персонажів, експансія Красноїльська на сусідні Ропчу, Чудей і не таку вже й сусідню Тернавку, теж, можливо, має право - якщо втримається і приживеться.



І ще про дифузію культур. Аматорський хореографічний колектив "Джулинець" з села Ширівці Хотиснького району виплясував кадриль  під "Эх, полним полна моя коробочка". Я обережно запитала керівника, чи не липованське, бува, село. Ні, українське. Але, каже, такі в нас традиції - бо Хотинщина (як і Поділля, в принципі) була під Росією.
Тут що - культура чи завчений ще в радянський час набір па, якому знайшли пояснення-виправдання?
Складно. Не знаю.


На солісті чернівецької філармонії Володимирі Фисюку - 56-річна вишиванка.



З свята пішла досить швидко - вогкий сніг таки замучив ноги.



Павуки.


Банилівська толока (керівник Микола Мазуряк).




Вони ж. Дуже професійно виступали. Другий з буковисньких Банилових, Банилів Підгірний, теж вислав свій десант на фестиваль.


У барабанщика шапка з живими ріжками.
Ну вийшло так :)))


Шебутинці. Роблю цей кадр майже щороку.


Костичанські коники-калушари.


Теж мають вже у своєму складі маленького коника.


Але не він був наймолодшим учасником сввята, а ось ця, як каже Гриць, "лялЕнька" з вертепу на руках у царя. Скільки я царя не бачила, ляленька все спала і спала. Вміє ж!


Фотогенічно так.



Ну і ще кілька картинок - Гриць прийшов з вимогами мультиків на компі.





Банилівська толока.



Калушари з Костичан Новоселицького району (керівник - Дорин Каптар).



Дзвони для імпровізованої дзвіниці шукали працівники музею і "Буковиснького центру". Церковники свої на такі заходи не позичають.


На сцені стояли накриті столи.



ПосиланняВідповісти