Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Коні, кози, два села.

Ми всі пам'ятаємо, що Красноїльська маланка має бути в Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Але ж є і інші маланки.
І нижче буде кілька з них.



2 січня на календарі - і в мене знову маланки (відповіді на питання хто, де, коли і чому маланкує - у моєму путівничку "Буковинські маланки". Здається, це перший в Україні путіник по подієвому туризму).




Сьогодні потрапила туди, куди хотіла вже років шість - в Тернавку Герцаївського району. І з'ясувалося, що там не лише маланки цікаві, а й церква ну вкрай симпатична і виразна. Днями зроблю про неї і про село сторінку на сайті.
Далі ми гепнемося від сакрального до профанного і поговоримо про зовсім, ну зовсім приземленні речі. Настільки приземленні, що їх краще сховати під кат.



Отже, гепаємося до профанного, дивимося картинку з церквою - і помічаємо білу будку туалету на церковному дворі. Туалети завжди є базисом туризму, без них мандрівникам важче жити. Майже те саме можна сказати і про мови - без розуміння тубільців теж буває непереливки.
Коротше, на будці кирилицею написано ліворуч Б, праворуч Ф. Ребус :о) Я згадала, як буде "чоловік" турецькою і "жінка" латинкою - і придумала собі, що його розгадала. :о) Треба, треба таки вчити румунську.
Я собі це кожного маланкарського сезону говорю - а потім все то забуваю.


Про те, що Тернавка маланкує не лише у перший день року, як весь Герцаївський район, я дізналася у вересні 2011 року, коли автостопом добиралася додому з Могилівки. Вже на сезон маланок-2012 хотілося 2 січня поїхати саме в Тернавку. І в 2013 році хотілося. І в 2014-му. А в 2015-му навіть спробували поїхати, але була якась дика ожеледиця, спроба провалилася.


Все вийшло у 2017 році.
На фото мозаїчне панно з будинку культури в Тернавці.


Ми приїхали об 11-30, і біля БК лише почали щось витьохкувати на трубах місцеві музиканти. Виходило незле. Мік тим часом припаркував машину в глибоку яму - і пів-Тернавки потім витягали з неї нашу тойоту. Дякую всім хлопцям, котрі допомогли. Дуже дякую.


Я все виглядала солом'яних ведмедів - в Тернавці вони теж ходять, як і в Красній. Але не побачила. Бачила кілька звичайних маланок, збезведмежених.


Дванадцять. Прийшов сільський голова, мікроавтобус привіз діда мороза з купою подарунків - почали. Я очікувала дійства, але перші хвилин 30 все нагадувало дитячий ранок у молодшій школі - дітки йшли і йшли розказати віршик і отримати за це пакет солодощів.



Час від часу у вікні за дідом морозом виглядала то коняча морда, то стривожене обличчя маланкаря. Ага, то ось де вони перечікують.
Коли потічок дітлашні з віршиками вичерпався, на сцену піднялися юнак і немолодий опецькуватий дядько із дзвіночком.
"Ага, зараз будуть місцеві уратури", - подумала я.
Потім подивилася на зошит в руках у юнака.
Він був на 48 сторінок.
Я подумки зітхнула.

Потім Мік, мало знайомий з традицією довгих, довжелезних, нескінченних віршованих привітань-уратур мене запитав: "Це шо, місцевий поет був?"
Це були уратури.
На сорока-чорт-його-забирай-восьми сторінках, народ.
ПІ-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-ІВГОДИНИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
До честі юнака, темп він тримав високий, відтарабанював сторінку за сторінкою кулеметом.
Але сторінок було забагато.
Перші хвилин 5 його всі слухали, далі увага і натовпу, і влади розпорошилась, всі почали теревенити, комусь дзвонити, діти кидалися камінчиками.


Я рахувала білок. Чотири! В центрі села. Майже ручні, як десь в Туріні.
А уратура все звучала. Почуття такту і самообмеження - дуже корисні риси.
Потім була ще одна, від невисокої жінки - нормальної довжини, на одному листочку.


І аж тоді прийшов час коней.
Їх було дві з половиною команди: парочка зовсім юних коників у червоному (вони не танцювали, лише розказували недовгі уратури), ось ці, на фото - традиційні такі.


І більш ковбоїсті, у крислатих капелюхах.


Ось такі. З ними записала відео - та я багато на маланках відео пишу. тільки нікуди чомусь останніми роками його не загружаю.


Ковбої мали дуже симпатичних коників.


А це коні першої команди.
Танцювали затято і старанно - ну, тут це і вміють, і люблять.


Тернавка мені дуже цікава ще й тому, що там у маланці збереглися кози. Вони за костюмами дуже схожі на тих, котрих бачила на парадах малнок у Сучаві.


Їхні дерев'яні щелепи зловіще клацають, їхні стрічки піднімає і кружить вітер.


Ні, вони не займаються тим, що роблять сотні і тисячі інших маланкарських кіз по всій Центральній Європі. Ніколи їм помирати і відроджуватись, ніколи їм символізувати весну і майбутнє пробудження природи. Вони зайняті. Вони на пастуха нападають, забодати хочуть.



А той відбивається - і досить вправно. Поки більшість маланкарів танцює, двоє читають уратури (ага, а ви думали). Он їх видно позаду - з калаталом і мікрофоном.
Вже відтанцювавши всю обов'язкову програму почалися масові хороводи з конями і перетанцьовування з жіноцтвом. Ми кінця заходу чекати не стали і поїхали далі - в Куликівку.

З'ясувалося, що Тернавка - ну ДУУУУУЖЕ велике за площею село. Велетенське. І зовсім не таке, як наші подільські села.
От як з Маршинців через Прут в Лунку в'їхали, як Герца почалася, так різко змінився характер місцевих сіл.


Ні, отакі псевдо-російські каплиці-покручі, як оця з Строїнців, теж по перехрестям Герцаївщини стоять подекуди, московський патріархат не спить. Але храми в районі - виразно своєї, місцевої архітектури. Своєрідні, часто з іконостасами навиворіт (в сенсі з розписними зовнішніми стінами - це дуже характерно для Герци).
В селах хати не туляться одна до одної, а стоять на відстані, тримають дистанцію. Так, як у Литві, знаєте. Чи по Північній Італії - наче всі і разом, наче і один населений пункт, але в той часий час кожен окремо. Я розумію такий підхід і поважаю його.


І тут вже Карпати. Вони теж не такі, як на Путильщині чи Вижниччині, вони ще лагідні і покірні, як воли. Ці глиняні гори, що виростають з глиняних місцевих грунтів - той Голем, котрий захищає місцевий люд і його, люду, традиції від байдужої урбанізаційної махіни, котра зжере всі ваші ритуали і сердаки навіть того не помітивши.


Тому тут все ще скачуть у перші дні січня коні, тому тих коней тут чекають.


Тому по Тернавці натикано пам'ятних хрестів - з півдесятка ми бачили, ще стільки ж, підозрюю, лишилися поза кадром. Цей, на виїзді на Куликівку, самий мімімішний - з наївним, диячим якимось потретом Штефана чел Маре, найзнаменитішого молдовського господаря. Місцевий Піросмані десь ще мусить жити в селі - хрест з картинками (за спиною у Штефана намальований олень) з'явився у 2010 р.


А, ну так дорогою на Куликівку минали якесь кафе у Тернавці - і я закричала Міку "Тпррррру!"
До закладу йшли коні.
Ну, не йшли вже насправді - їх несли. Це одна з більш дорослих маланок, відходивши свою святкову вахту, прийшла святкувати на наколядовані кошти. Хлопці тут були вже старші, не школярі. Але ведмедя знову не побачила :о)



Раптове озеро Яз на вершині гори біля Куликівки. Тут навіть сніг був.


У Куликівці раптово знайшлася церква з охоронною табличкою ще радянських часів, але про це теж буде потім на сайті.


А з козами і конями з Тернавки поки все.
Tags: Буковина, Зима, Маланка, Свято, Храм
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Маланкафест-2020: куренти та ілюзорні Вашківці

    Ordnung muss sein. Я завжди писала про всі маланкафести у Чернівцях - 2020-тий не стане виключенням. Тільки втома править бал. втома підказує…

  • І знову привіт: Бояни і Припруття

    Я не була тут три роки - їздила 7 січня до Криворівні. Ну привіт знову, Бояни і Припруття. Глянемо, що змінилося за цей час? (Спойлер: мало що.…

  • Перші маланки-2020

    Як завжди останнім часом, вранці 1 січня ми вирушили в Герцаївський район - за маланками. Дорогою заїхали перевірити. чи справді ходить 1.01…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments