?

Log in

No account? Create an account
Екзарх Всього Існуючого в екзилі. [entries|archive|friends|userinfo]
Blacky

[ website | "Замки і храми України" ]
[ userinfo | Блекопедія ]
[ archive | Раніше ]

Коні, кози, два села. [січень. 2-е, 2017|11:32 pm]
Blacky
[Tags|, , , , ]

Ми всі пам'ятаємо, що Красноїльська маланка має бути в Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Але ж є і інші маланки.
І нижче буде кілька з них.



2 січня на календарі - і в мене знову маланки (відповіді на питання хто, де, коли і чому маланкує - у моєму путівничку "Буковинські маланки". Здається, це перший в Україні путіник по подієвому туризму).




Сьогодні потрапила туди, куди хотіла вже років шість - в Тернавку Герцаївського району. І з'ясувалося, що там не лише маланки цікаві, а й церква ну вкрай симпатична і виразна. Днями зроблю про неї і про село сторінку на сайті.
Далі ми гепнемося від сакрального до профанного і поговоримо про зовсім, ну зовсім приземленні речі. Настільки приземленні, що їх краще сховати під кат.



Отже, гепаємося до профанного, дивимося картинку з церквою - і помічаємо білу будку туалету на церковному дворі. Туалети завжди є базисом туризму, без них мандрівникам важче жити. Майже те саме можна сказати і про мови - без розуміння тубільців теж буває непереливки.
Коротше, на будці кирилицею написано ліворуч Б, праворуч Ф. Ребус :о) Я згадала, як буде "чоловік" турецькою і "жінка" латинкою - і придумала собі, що його розгадала. :о) Треба, треба таки вчити румунську.
Я собі це кожного маланкарського сезону говорю - а потім все то забуваю.


Про те, що Тернавка маланкує не лише у перший день року, як весь Герцаївський район, я дізналася у вересні 2011 року, коли автостопом добиралася додому з Могилівки. Вже на сезон маланок-2012 хотілося 2 січня поїхати саме в Тернавку. І в 2013 році хотілося. І в 2014-му. А в 2015-му навіть спробували поїхати, але була якась дика ожеледиця, спроба провалилася.


Все вийшло у 2017 році.
На фото мозаїчне панно з будинку культури в Тернавці.


Ми приїхали об 11-30, і біля БК лише почали щось витьохкувати на трубах місцеві музиканти. Виходило незле. Мік тим часом припаркував машину в глибоку яму - і пів-Тернавки потім витягали з неї нашу тойоту. Дякую всім хлопцям, котрі допомогли. Дуже дякую.


Я все виглядала солом'яних ведмедів - в Тернавці вони теж ходять, як і в Красній. Але не побачила. Бачила кілька звичайних маланок, збезведмежених.


Дванадцять. Прийшов сільський голова, мікроавтобус привіз діда мороза з купою подарунків - почали. Я очікувала дійства, але перші хвилин 30 все нагадувало дитячий ранок у молодшій школі - дітки йшли і йшли розказати віршик і отримати за це пакет солодощів.



Час від часу у вікні за дідом морозом виглядала то коняча морда, то стривожене обличчя маланкаря. Ага, то ось де вони перечікують.
Коли потічок дітлашні з віршиками вичерпався, на сцену піднялися юнак і немолодий опецькуватий дядько із дзвіночком.
"Ага, зараз будуть місцеві уратури", - подумала я.
Потім подивилася на зошит в руках у юнака.
Він був на 48 сторінок.
Я подумки зітхнула.

Потім Мік, мало знайомий з традицією довгих, довжелезних, нескінченних віршованих привітань-уратур мене запитав: "Це шо, місцевий поет був?"
Це були уратури.
На сорока-чорт-його-забирай-восьми сторінках, народ.
ПІ-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-ІВГОДИНИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
До честі юнака, темп він тримав високий, відтарабанював сторінку за сторінкою кулеметом.
Але сторінок було забагато.
Перші хвилин 5 його всі слухали, далі увага і натовпу, і влади розпорошилась, всі почали теревенити, комусь дзвонити, діти кидалися камінчиками.


Я рахувала білок. Чотири! В центрі села. Майже ручні, як десь в Туріні.
А уратура все звучала. Почуття такту і самообмеження - дуже корисні риси.
Потім була ще одна, від невисокої жінки - нормальної довжини, на одному листочку.


І аж тоді прийшов час коней.
Їх було дві з половиною команди: парочка зовсім юних коників у червоному (вони не танцювали, лише розказували недовгі уратури), ось ці, на фото - традиційні такі.


І більш ковбоїсті, у крислатих капелюхах.


Ось такі. З ними записала відео - та я багато на маланках відео пишу. тільки нікуди чомусь останніми роками його не загружаю.


Ковбої мали дуже симпатичних коників.


А це коні першої команди.
Танцювали затято і старанно - ну, тут це і вміють, і люблять.


Тернавка мені дуже цікава ще й тому, що там у маланці збереглися кози. Вони за костюмами дуже схожі на тих, котрих бачила на парадах малнок у Сучаві.


Їхні дерев'яні щелепи зловіще клацають, їхні стрічки піднімає і кружить вітер.


Ні, вони не займаються тим, що роблять сотні і тисячі інших маланкарських кіз по всій Центральній Європі. Ніколи їм помирати і відроджуватись, ніколи їм символізувати весну і майбутнє пробудження природи. Вони зайняті. Вони на пастуха нападають, забодати хочуть.



А той відбивається - і досить вправно. Поки більшість маланкарів танцює, двоє читають уратури (ага, а ви думали). Он їх видно позаду - з калаталом і мікрофоном.
Вже відтанцювавши всю обов'язкову програму почалися масові хороводи з конями і перетанцьовування з жіноцтвом. Ми кінця заходу чекати не стали і поїхали далі - в Куликівку.

З'ясувалося, що Тернавка - ну ДУУУУУЖЕ велике за площею село. Велетенське. І зовсім не таке, як наші подільські села.
От як з Маршинців через Прут в Лунку в'їхали, як Герца почалася, так різко змінився характер місцевих сіл.


Ні, отакі псевдо-російські каплиці-покручі, як оця з Строїнців, теж по перехрестям Герцаївщини стоять подекуди, московський патріархат не спить. Але храми в районі - виразно своєї, місцевої архітектури. Своєрідні, часто з іконостасами навиворіт (в сенсі з розписними зовнішніми стінами - це дуже характерно для Герци).
В селах хати не туляться одна до одної, а стоять на відстані, тримають дистанцію. Так, як у Литві, знаєте. Чи по Північній Італії - наче всі і разом, наче і один населений пункт, але в той часий час кожен окремо. Я розумію такий підхід і поважаю його.


І тут вже Карпати. Вони теж не такі, як на Путильщині чи Вижниччині, вони ще лагідні і покірні, як воли. Ці глиняні гори, що виростають з глиняних місцевих грунтів - той Голем, котрий захищає місцевий люд і його, люду, традиції від байдужої урбанізаційної махіни, котра зжере всі ваші ритуали і сердаки навіть того не помітивши.


Тому тут все ще скачуть у перші дні січня коні, тому тих коней тут чекають.


Тому по Тернавці натикано пам'ятних хрестів - з півдесятка ми бачили, ще стільки ж, підозрюю, лишилися поза кадром. Цей, на виїзді на Куликівку, самий мімімішний - з наївним, диячим якимось потретом Штефана чел Маре, найзнаменитішого молдовського господаря. Місцевий Піросмані десь ще мусить жити в селі - хрест з картинками (за спиною у Штефана намальований олень) з'явився у 2010 р.


А, ну так дорогою на Куликівку минали якесь кафе у Тернавці - і я закричала Міку "Тпррррру!"
До закладу йшли коні.
Ну, не йшли вже насправді - їх несли. Це одна з більш дорослих маланок, відходивши свою святкову вахту, прийшла святкувати на наколядовані кошти. Хлопці тут були вже старші, не школярі. Але ведмедя знову не побачила :о)



Раптове озеро Яз на вершині гори біля Куликівки. Тут навіть сніг був.


У Куликівці раптово знайшлася церква з охоронною табличкою ще радянських часів, але про це теж буде потім на сайті.


А з козами і конями з Тернавки поки все.
ПосиланняВідповісти