Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Чемпіонат України з повітроплавання: день другий


Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам'янецьким пілотом Юрієм Мошинським.




Нижче буде 70+ фотографій за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.


Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер. і фотоапарат.


І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.


Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.


А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці над-організми з птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає у небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.


В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.


А місце яке для старту вибрали!  Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.

А це інший ракурс на стартовий майданчик.


Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.


Після брифінгу кам'янецькі пілоти Сергій та Юрій  ще раз дивляться на карту, список завдань на політ  - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.


А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є - в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)


Кам'янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.


Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку - а у небі було тепло.


От-от стартанемо. Ми білі з жовто-синімо смугами.


Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.


Це у вас тактичність завалена, а не мій горизонт. Кадр дуже правильно орієнтований щодо поверхні землі - по кулі в небі можна пересвідчитись. Це так, демонстрація кривизни стартового майданчика.


І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно - ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ...



Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич. Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя - і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота - 450 метрів. Видно - здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.


А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману).

І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:

Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.


Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.


Але Гриць докорінно змінив не лише моє життя, а й гормональний фон. Я купи речей тепер боюся. Літати часом теж. Останній раз літала в червні 2014 року: спокійний розслаблений туристичний політ на честь знайомства батьків Міка з грицем. Трохи боялася.


Сьогодні страх теж робив кілька спроб мене заатакувати.


Так от: коли наволо таке...


або таке - про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.


Бо небо змінює все - і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.


Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.


Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)


Добре, давайте знову про кулі.



Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.



На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях.  Ось це мішень з командою обсерверів.


А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.


Владислав Клименко так  влучно потрапив відразу у дві мішені - зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об'єму, більш маневрені.


Для того, щоб потрапитив  мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер - і як накраще підлетіти до потрібної точки.


Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми сьогодні теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха. Вона ще багато разів у кадр потрапить: і гарна, і зовсім поруч летіла.


Хоча спочатку нашим небесним сусідом був інший кам'янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап.


А це кадр вже з вечірніх стартів, з коптера. Місце яке, кам'янчани, бачите? Це відразу за Стрімкою Ланню, виїзд на Чернівці. Кілька автівок і один тір таки зупинилися подивитися на небачене видовище: 13 куль піднімаються і відлітають у бік Старого міста.


Так-так, кудись туди. 13, а не 16? Угу. Кам'янецькі екіпажі стартували від цибулівського лісу, а ще хтось летів зі Стоунхеджу (так називають майданчик напроти давно мертвого заводу "Електроприлад").


Бо ввечері у пілотів був шанс самим обирати місце старту. І більшість таки обрала поле біля Смотрича.


Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.


Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.


У мене давно була мрія, пов'язана з повітроплаванням.


Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам'янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.


Хочеш - маєш. Дуже класно, дуже втішена.


Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...


Фортеця і кулі - теж безпрограшна комбінація для людини з фотокамерою.



Та для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, - фотобомба. І так і має бути.


Але я вже чесно не знаю. про що ще розказати.


Що завтра, у п'ятницю, останный день змагань?


Вранці ще відбудеться політ у рамках чемпіонату (якщо погода не стане на заваді) - а увечері вже розпочнеться повітроплавча фієста "Золота омега-2016".


Це вже захід не спортивний, а туристичний. І там вже не буде мішеней і польотів на швидкість.


Зате обов'язково будуть польоти над Старою фортецею.



І старим містом. Воно заоаз дуже-дуже гарне.
Ну, я сама про це писала тут.


На фієсті (з п'ятниці до вечора неділі) літатимуть 15 екіпажів. Дехто зі спортсменів покидає місто, на їхні місця приїдуть інші пілоти: Віктор Негай, Микола Рубель, Віктор Якимець та інші.


Політ - це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.


Цьогорічна ціна - 2200 гривень з людини. Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам'янеччині поза фестивалем.


Треба пам'ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: це і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі частов  полях, туди на звичній машині дістатися важко).


Про всі-всі деталі польотів можна прочитати або запитати ось тут. Або тут.


А я тим часом ще потішуся фотографією мосту в Панівцях.


Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів.


О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам'янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод "Монополь" ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в'ється і торочить щось про 200 робочих місць. А що не крутий фестиваль чи день міста у Кам'янці - так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями - буде дощ. Завжди справджується.



Андрій Отрох.


Ранковий старт.


Він же.


О, і знову він :о)


Приватний парадіз під Кам'янцем.


Ох, як класно з боку Острівчан виглядають Шутнівці. Треба буде там якось політати.


Грибочки. Флюоресцентно-прекрасні.


Ще раз Смотрич і Дністер.


Майже все місто. Рідні хати в кадр не потрапили.


Майже те саме. тільки менше куль. Знову без рідних хат.


Вечірній старт і автівки раптових гялдачів. Наша тойота одиноко стоїть посеред поля.


Все, закінчилися картинки.

Tags: Кам'янець, Кам'янець-Подільський, Кам'янеччина, Осінь, Повітроплавання, Повітроплавці, Повітряні Кулі, Поділля, Подія, Стара Фортеця, Старе Місто, Старе місто
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Маланкафест-2020: куренти та ілюзорні Вашківці

    Ordnung muss sein. Я завжди писала про всі маланкафести у Чернівцях - 2020-тий не стане виключенням. Тільки втома править бал. втома підказує…

  • І знову привіт: Бояни і Припруття

    Я не була тут три роки - їздила 7 січня до Криворівні. Ну привіт знову, Бояни і Припруття. Глянемо, що змінилося за цей час? (Спойлер: мало що.…

  • Перші маланки-2020

    Як завжди останнім часом, вранці 1 січня ми вирушили в Герцаївський район - за маланками. Дорогою заїхали перевірити. чи справді ходить 1.01…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 10 comments