Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Полонинська ватра в Путилі: зараз буде гаряче


Це мало б з'явитися у жж ще в ніч на понеділок, але день в Путилі вибив мене з колії, карпатське сонце безжально опалило, коротше, я до цього часу не оговталася від 51 урочистих проводів вівчарів на полонини у Путилі.


Це була третя моя путильська полонина , але враження від неї як від першої. Колись ті враження викликали хвилю коментів, зараз часи пішли не ті -і  народ не коментує, народ або лайкає, або обурюється.
Путила буде обурюватися.
 Я знаю.






Сюди тягне, і то сильно. Я говорю це чесно: Буковинські Карпати неймовірні. Путильщина прекрасна. Ніяке Яремче поруч не валялося. Тут в сто разів гарніше. От рівно в сто.
Але буковинські ґазди - вони вам не верховинські чи косівські. Чужого їм не тра. Туристів теж.


Більшої дупи з дорогами, ніж на Путильщині, немає в Україні ніде. Тут навіть траса, що сполучає райцентр з метрополією, називається дорогою лише за старою пам'ят'ю (ой, два апострофи у одному слові? А так буває?). Нема тут доріг, нема. Тобто взагалі. Вза-га-лі. Добиратися туди стареньким ікарусом по страшній спеці, стрибати по ямах, долати 15 км за годину - це те, що витримали гості цьогорічного свята. І те, що доведеться витримати вам, якщо ви захочете побачити найвіддаленійший, найзабутійший туристами шматок Карпат  (мінус ікарус, бо я не знаю, як ви туди поїдете).



Так як свято починалося об 11-00, виїжджати мені довелося ще о п'ятій ранку: інакше не встигла б точно. На 202 км від Кам'янця до Путили пішло 6 годин часу, і це при тому, що першу сотню км рейсовий автобус подолав менш як за півтори години. Все інше було карпатським, довгим, мученим. Але й прекрасним. Гори завжди прекрасні.


Поспішати на відкриття варто лише заради ходи учасників події. В 90 % випадків на районних святах отака хода - найцікавіше, що взагалі буде відбуватися.


В Путилі ж не так. І це помітно навіть по обличчях учасників параду. З коломийками і маршами вони рухалися центральною вулицею містечка і стадіоном з такими сумними обличчями, що робилося страшно. А раптом їх сюди силою зігнали? А раптом у них були інші плани на недільний ранок? А раптом їх вчили тих коломийок з-під батога і ременем?


Нє, фоти цього не передадуть: весела та бравурна музика - і дуже похнюплені музики. Спишемо це на палюче сонце.



Вже навіть цей найперший елемент пазлу "Вихід на полонину" вб'є всіх наївних негуцулів, котрих занесло на одне з найголовніших в країні гуцульських свят у пошуках автентики і колориту. Киселиці - це передостаннє село дорогою з Чернівців на Путилу. Там п'ятиверха гуцульська церква, оббита бляхою як старий друшляк.  П'ятиверха - це вже знак якості сам по собі, на всю Гуцулію таких я знаю всього п'ять. Це дуже і дуже круто, але жителі села вирішили, що бляха - це крутіше, ніж дерево. Так само як киселицький скрипаль вирішив, що шаровари з китайського атласу крутіші за гуцульський стрій.

Нема вже Карпат, нема. Пеньки замість лісів, шаровари замість білих портяниць за фігурою. Хочете автентики і справжньості - шуруйте на зустріч отар десь в Баварії в середині вересня, а тут люди бідні, виживають, рубають ліс, слухають блатняк і їм нема коли заморочуватися якоюсь справжністю.
А шо не так? Хто його зна, може, на Сорочинському ярмарку всі в кептариках, а на Сумщині на міські свята підперізуються широким поясом-чересом. Ну і шо, що там гір немає і спині такої підтримки не треба. Від радикуліту може помагає. А в шароварах в горах може не так спекотно. Ну я не знаю.


Ні, я ні разу не хочу піддавати сумнівам рівень патріотизму путильчан. Він зашкалюючий, тут Україна - і народ це демонструє не лише дурнуватими татарськими штанами дикого кольору. Тут справді багато патріотичних символів - і це дуже щиро.


Але, скажімо, декомунізація по-путильськи виглядає ось так: з сірої глиби пам'ятника добровольцям винищувальних загонів, що полягли за зміцнення радянської влади (прочитайте це ще раз, я вас прошу: добровольцям винищувальних загонів, що полягли за зміцнення радянської влади) просто збили літери про те, що це добровольці винищувальних загонів, що полягли за зміцнення радянської влади. А сам монумент лишили. Хороший, що ж йому пропадати? Услід добровольцям дивляться тотемні ідоли сучасності: гуцул з палицею і гуцулка з короваєм. Витончені, як істукани з острова Пасхи. На їх фоні навіть винищувачі виглядають витвором мистецтва.
І в цьому кадрі вся Путила. Вибачте. путильчани. але це ж правда: купка затятої інтелігенції (вірю, що вона тут є, бо мусить бути) справу не врятує. Кортки, мобілки, примітивний недо-арт, старі радянські символи (бо ж шкода знести) - і капличка з російськими написами.
Щось цим людям наче пороблено. Мольфарами, царем Гуцулом з Сокільської скелі чи зросійщеним телевізором - вибирайте самі.



Сюди їдеш за таким -


але трембіти йдуть лише з додатком ось такого. Ні, дівчинка чарівна, і усмішкка в неї розкішна, але це хіба гуцулочка?



І на таких контрастах все свято: то розкішна, розкішна "Карпатська тайстра" з цимбалами і скрипками -


- то уніфіковане псевдоукраїнство. Віночки, вишиванки, не прив'язані до жодного конкретного регіону, ось це от все.


Отаке, да.


Ватаг свята в прекрасному, прекрасному костюмі на фоні середньостатистичної україночки.



Ні, в Путилі все ще є справжнє, вічне, прекрасне - але його менше, ніж на попередніх виходах, які я бачила (це були 2010 і 2011 роки).


Тут теж вже вишивають так рясно, щоб очі боліли. Подякуйте, що хоч не бісером.


Ось ще приклад. Воно виглядає дорого-багато, не сперечаюся, але не надто історично.


Хоча... може я нічого й не розумію. По музеях же є збережені, описані і класифіковані справжні гуцульські строї. Ну то вже хоч щось прийдешньому залишиться.


Вони, ті строї, може й незручні вже для нашого повсякдення.



Просто мені здається (і це дуже банальна думка), що це справа внутрішньої культури і гідності. Не тієї культури, якою завідували завклубами і яка фінансується зараз за залишковим принципом, а власної, успадкованої. Коли є розуміння, що таке гордість за рідний край - і хоча б елементарне знання його історії.


Ось цей оператор - його всі знімали, бо він був як з іншої планети. І нехай його сердак вже давно став рестораном для молі, чоловік виглядав дуже справжнім. Дуже органічним. Знати б ще, хто це. Не здивуюся, якщо якийсь представник гуцульської діаспори із закордону. (виявився саморобним гуцулом з кіровоградщини і жерцем своєї віри. Мешкає у Косові. Навіть тут фальш, блін).
Там чомусь привити гідність получається. Тут вдалося прищепити хіба блатну тюремну парашу і машу з мєдвєдями.


Мене минулі виходи на полонину багато чого навчили про гуцулів і про їх смак. Мені пояснювали, що щось як ОЦЕ на кадрі - це таки в очах гуцула ГАРНО.


Чи ОЦЕ. Але мене ці коні в дощику і люмінісцентних квітах як жахали, так і жахають. Бачили б ви очі того коня.


Народ, ЦЕ гарно лише для дворічної дитини. Я знаю, у мене сину два з половиною. Дітки люблять яскраві кольори і не переймаються точністю форм і витонченістю ліній. Яскраво = добре.
Гуцулам як субетносу три роки, виходить.


Переб'єм цей жах.


І ще.


І ще.


Чічка-ведуча.



Там ще буде далі справжнє і цікаве, буде.


Самий загадковий кадр зі свята. Я їх двічі перепитувала, навіщо їм нога, вони довго пояснювали, але музика гриміла так, що я ні слова не розібрала.



Потім вони їхали на возі у загальній кавалькаді вівчарів та співчуваючих. Не знаю, чи з ногою, чи без.



Більшість свят мусить мати в собі кулінарний компонент. Гуцульське свято має бути з будзом, бриндзою -


і кулешою. В нас на Поділлі та по деяких інших районах Буковини її звуть мамалигою, але путильчани називають кукурудзяну кашу саме що кулешою.
І цього добра на святі було повно. і це є добре.




Кулешу варили вівчарі,


Бриндзу у кашу додавали ґаздині.


А потім пригощали нею гостей свята.
Може, не всіх. Але багатьох.



Для всіх була дегустація продукції "Путильської молочарні" - там справді можна було наїстися сирів і напитися кефіру зі сметаною. "Путильська молочарня", здається, проспонсорувала відроджене після дворічної перерви свято трішки більше ніж повністю.


І я правда не бачу в тому нічого поганого. У них суперова продукція, я завжди в Черінвцях купую їхню молочку. А те, що вони називають моцарелою, - то дуже крутий сир. Котрий така ж моцарела, як бриндза горгонзола.
Вони мені не платили, о прихильники конспірологічних теорій!


Артемсіль теж мене не підкувала, якщо що.


Далі буде купа однотипних кадрів - бо наступна частина свята сподобалася мені найбільше. Замість звичної інсценізації гуцульського весілля орги цьогоріч придумали конкурси для вівчарів-помічників ватага. І це було справді видовищно.





Ось це, наприклад, змагання з носіння коромисла з відрами води по колоді. Бо вода на полонинах - великий скарб, і треба не розплескати її, пробираючись через ліс. Ну, якщо раптом стрінеться ще не до кінця вирубаний.


А це - приготування до варіння кулеші...


І власне її варка. На вогні. Вогнищ було чотири. Сонце думало, що вже літо - коротше, було над-спекотно. але відійти в тінь не могла - хотілося то все бачити. От саме за чимось таким я на етнографічні свята і їжджу.


Путилі цього року вдалося як засмутити, так і приємно вразити. Так, що там тих конкурсів, фігня на перший погляд - але це колоритна фігня, цікава. Сподобалося.


Он як з кулешою старається.


Ну а цей взагалі - ті ледве по колоді йшли, а це й ще на сопілці грав.


Знову починати сопілку волинку про віночки і уніфікацію - чи вже вистачить? Дівчата були дуже симпатичні - і тєжко, тєжко похмурі. Весь день - я полювала за ними ще до початку дійства на стадіоні. Жодної посмішки. Неканончіно їм посміхатися, чи шо. Гарні ж.


Після чотирьох міні-ватр була головна ватра.


Ось її ватаг запалює. Загорілася миттю, палала високо, згоріла швидко. Вітер.


Це лише на перший погляд ватра, чий вогонь ватаг понесе на найвищу полонину Буковинських карпат Явірник, - головний символ свята. Назва ж ніби натякає: "Полонинська ватра".


Ось справжній символ - і я вже про це багато попередні рази писала.
Ну що поробиш. Тут вже традиція - возити опудала по стадіону. Потім, як з'ясувалося, вони ще й селищем їздять - і до них черга стоїть на сфотографуватися.
За таким справжні символи і впізнаєш.


Ще трохи картинок - ну непогані ж є, хочеться показати.


Я спочатку думала, у ґаздинь теж щось на кшталт конкурсу, але помилилася. Просто допомагали вівчарам сервувати кулешу.



Чи була вона смачною, не знаю.


О, ще один карпатський символ, котрий, як мені колись розповідали, ним не дуже є. Трембіти нібито тут лише на похоронах використовуються, це зараз виключно жалобна музика. Ну але ж колись то було не так?




Танці навколо ватри. Танцювади дуже щиро. Дуже.


Після ватри раніше прикордонники влаштовували міні-виставу з упійманим шпигуном, але цьогоріч вистави не було. Не та зараз в країні ситуація, це могло б сприйнятися неоднозначно. Тому прикордонники на святі були, як без них, але лише нарізали кола пошани в кавалькаді.


Про яку ще окрема розмова.



Але спочатку про коней. Вони, може, й не ВРХ, але на дрони реагують так само, як ВРХ на будь-які літальні апарати. Свій коптер я не брала, але хтось з літалкою там був - і літав ризиковано низько. Коні просто глузд втрачали, так нервувалися. Поїхали лише коли дрон перестав їх переслідувати.


Ну так от кавалькада. Вона - місцевий аналог ВДНГ. Все, чим пишається край, тут мусить бути. Та сама "Путильська молочарня", чи розцяцькована квітами ветмедицина, чи пошта, чи опудала.



Блін, мужик у мундирі на фоні їжачка на спідах і дуже підозрілого грибочка, котрий заховався за хвоєю. І дві пані з мужиком. І це велика, напевно, честь - отак їздити в компанії блакитного їжачка.


Про бензопилу у тихому лісі я вже двічі жартувала, мені вже набридло.
Люди, це совок дикий, дикий. Та й то, за совка такого грибочка на коло пошани б не пустили, тоді цензура була, вона, як бачимо, без діла б не сиділа і зараз.
Але це і є місцева традиція - їздити з мертвими або дерев'яними тваринками стадіоном. Бо так було 30 чи 40 років тому - і чому б мало бути не так зараз?



От ще одне місцеве досягнення - шашлики.



І всі-всі ті досягнення фотографують. А за спинами у глядачів - ряд наметів, де сидять у тиші народні майстрині-вишивальниці.
Ще далі, вже за їхніми спинами, буяв сувенірний базар - з вишиванками, м'якими іграшками, бриндзою і поставленими на конвеєр (!!!!) лебедями зі старих покришок. Лебедів були десятки - і всі вони були пофарбовані срібною фарбою.

Путила все-таки край контрастів.

Це дуже добре, що свято відродили. Воно потрібне Путильщині. Але стільки етнографічних провалів мусили б хоч трохи налякати місцевих діячів культури. Вони тому й діячі культури, що повинні вказувати вірний напрямок (це вгору, якщо що), а не вчити діточок у танцювальному гуртку робити "голубці" і па де буре, щоб потім видавати це за середньоукраїнський танець. На хороших реконструкторських фестивалях завжди учасники проходять попередній відбір за світлиною у костюмі. Нагадуєш не лицаря, а консерву - геть зі свята. Тут таке неможливо, але в 52-ий раз, підозрюю, гуцули підуть на полонину вже геть всі у шароварах. Поки діячі культури будуть вважати, що критиканство не на часі, грошей немає, і так зійде - і поки головним авторитетом буде не розумний вчитель, а піп.



Tags: Буковина, Весна, Путила, Фестиваль
Subscribe

  • Сторіччя Чортківської Офензиви

    Гайдук сяє, ааааааааа! Нечастий кадр. Наш "Черник" на вулицях Чорткова. З 7 по 9 червня у Чорткові масштабно відзначили сторіччя…

  • Остання столиця, версія-2018

    Вчора, у День незалежності, відбулася чергова "Остання столиця". Здається, наймасштабніша за всю історію фестивалю - ну, або одна з…

  • Форпост-2018: фотозвалище

    Тут з півсотні (може, й більше) картинок з останнього дня фестивалю середньовічної культури "Форпост", який проходив у нашій Старій…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 27 comments

  • Сторіччя Чортківської Офензиви

    Гайдук сяє, ааааааааа! Нечастий кадр. Наш "Черник" на вулицях Чорткова. З 7 по 9 червня у Чорткові масштабно відзначили сторіччя…

  • Остання столиця, версія-2018

    Вчора, у День незалежності, відбулася чергова "Остання столиця". Здається, наймасштабніша за всю історію фестивалю - ну, або одна з…

  • Форпост-2018: фотозвалище

    Тут з півсотні (може, й більше) картинок з останнього дня фестивалю середньовічної культури "Форпост", який проходив у нашій Старій…