Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Крига, церкви, два села



ОК, така історія: жили-були два брати - і одружилися на дуже схожих дівчинах, а хати собі вибудували однаковісенькі.
Ні, драйву замало.
Тоді так: жили-були два сусіди - і одружилися на дуже схожих дівчинах, а хати собі вибудували однаковісенькі. А інші сусіди того не зробили.
О, це воно. Це те, про що я хочу зараз розказати. Але так як я не белетрист, буде про лід, традиції, дерев'яні церкви і Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.







Льодове містечко у селі Спас на Коломийщині

Мій січень виглядає так: 1 січня якомога раніше встати - коні - коні - коні - ведмеді - ведмеді - коні і ведмеді - коні і ведмеді - день-два тиші - моржі в смотричі під Старою фортецею - гібернація до лютого.
Сильний емоційний спалах завжди несе за собою похмуру темряву відкату. Щоб відкат не був жорстоким наче ляпас, фотографувалися оті смотрицькі моржі. Ну, таке. Моржі й моржі. Смотрич у нас брудний, берега не облаштовані. Таке. Відкат не пом'якшує.
Цьогоріч нарешті я вибралася туди, куди багато років хотіла - і це буде найправильнішим виходом з моєї маланкарсько-новорічної істерії. Коломийщина, села Нижній Вербіж і Спас.
Воно того варте - і мені було цікаво.

IMG_1905.jpg
Льодяне містечко у Спасі

В обох селах місцеві чоловіки виготовляють з банальної криги небанальні, казкові містечка на берегах річок. На все про все йдуть десятки тонн криги - якщо в річках її не вистачає, зрізують з озер в околицях сіл. А далі вже вступають в дію бензопила і фантазія. Традиція це давня, але в радянський час сиділа тихо, а вже у ХХІ столітті розквітла.

Сусіди - вони завжди і в усьому конкуренти. Про льодове містечко Нижнього Вербіжа коломийське телебачення розказало раніше, ніж за спасівське - але містечка є і там, і там. Більше того. у 2013 р. спасівське потрапило до Книги рекордів України.
І кожне село хоче не вдарити лицем в багно перед сусідом-конкурентом. Навіть якщо часом погодні умови такі, що лише в багно і вдарятися, бо сильний плюс, містечка все одно зводять - тільки лід не з річок зрізають, а купують і привозять.



Льодяне містечко у Нижньому Вербіжі

В Нижньому Вербіжі я була ще до того, як місцева п'ятиверха церква Різдва Богородиці (1788-1808) разом з сімома іншими храмами потрапила до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 2013 р. Я була і дивувалася - ну, за лінком про це більше. Наші карпатські церкви взяли до найпрестижнішого у світі переліку пам'яток трішки авансом, сподіваючись, що українці будуть себе гарно поводити. В Ужку на Закарпатті церкву треба було позбавити пластику і бетонованої доріжки (парафіяни відгавкувалися - і відгавкуються до цього часу). В Маткові на Львівщині - зняти з церкви бляху. Те саме - в Нижньому Вербіжі, бо в номінації зазначено "дерев'яні церкви", а не "Набор кавказької чеканки і бляшаних каструль".
Відразу після номінації з Нижнього Вербіжа були репортажі - так, ми в курсі, бляху знімемо, ґонтом вже вкриваємо, от вже, ну от вже - і я наївно повірила. Ну чого, молодці гуцули і покутяни, шанують традиції, шануються. Треба б знову до Вербіжа, і бажано взимку, коли тут на водохреща на мілкенькій Лючці влаштовують ціле містечко з льоду.

Шо все так не буде, я мала б здогадатися давно - по Коломиї. В липні Благовіщенська церква, ще одна зі списку восьми у ЮНЕСКО, була похмурою, зачиненою і зовсім якоюсь не-ЮНЕСКІВСЬКОЮ. Знаєте. як носяться з цим статусом навіть наші сусіди-румуни? Та в розписних монастирях Південної Буковини селяни ледь не на лобі собі знак ЮНЕСКО викарбовують. В Коломиї ж - жодної згадки про високий статус, верхівки башт все так само покапарені синьою фарбою, храм прикрашений дешевими штучними квітами.

Нижній Вербіж приріс до Коломиї Прутом - і наївно було думати, що там все буде по-іншому. За що нам та номінація, на фіга вона люду, котрому і так добре?

Та-таммммм!

От вона, юнесківська церква Різдва з Нижнього Вербіжу 19 січня 2016 р. Гонт, напевно, ховається під чеканкою. Доріжка як була з бетонної плитки, так і лишилася. Не зроблено НІ-ЧО-ГО.

До сьогодні я чомусь думала, що на Покутті і Гуцульщині залишилося всього три п'ятиверхі святині - у Вербіжі, Вербовці на Косівщині і Киселицях на Путильщині. Рідкість, раритет, краса і так далі - і всі під бляхою як каністри якісь.
Як вже писалося вище, сусіди - вони завжди і в усьому конкуренти. З церквами вийшло схоже як з містечками: у Вербіжі була красуня з п'ятьма верхами - і в Спасі захотіли таку саму. Вербізьку закінчили у 1808 р. - а в 1811-му п'ятиверхий храм був і в Спасі.


І він зберігся, і він є - і він нагадує красуню, яка трохи несповна розуму - і тому носить шапочку з фольги.
Дуже, дуже хотіла політати над церквами, коптер з собою був, часу не було. Шкода.
Вони направду дуже схожі, ці церкви-сусідки - просто у Вербіжі пунктирно-чеканна тахікардія і шахматка на нижній частині зрубу - а тут все менш по-циганському.


Містечко в Спасі і в 2016 р. більше і краще якось облаштоване. До нього біля мосту через Пістиньку навіть вказівник поставили. Теж з льоду.


В Нижньому Вербіжі біля ялиночки стоїть чи то баранець, чи песик - у Спасі і сама ялиночка зроблена з льоду, тільки іграшки на ній справжні.


Загальний вигляд крижаного містечка в селі Спас на Коломийщині.


І там, і там з криги виготовлені огорожі, хрести, каплички, вівтарі. карети - але у Спасі є ще й дитяча гірка. І черга, щоб покататися. :о)


А от за кількістю скульптур Спас Вербіжу програє. Два янголи - це все.


В Нижньому Вербіжі ціла таємна вечеря!
Підсліпкувата я спочатку прийняла це за якусь орнаментальну штуку, і лише вдома розгледіла, що ж це було. Ну, молодці.


Олень зі Спасу.

IMG_1832.jpg
Олень з Нижнього Вербіжа.

Фотографії такі трішки всі криві і дикі - по-перше, до обох крижаних міні-царств з'їжджаються люди з усіх усюд: і Коломия, і Ковалівка, і з Хмельниччини ще хтось був. Народу багато, вибрати ракурс, щоб його у кадрі було мало, не дуже просто.
І через це, по-друге, там дико слизько: все посипали, але від ранку вже весь пісок рознесли чужі капці.


Я тяжко мучилася, бо дуже боюся падати. Клацала як могла. :о) Це - Нижній Вербіж. Дзвіниця.


Це вівтар у Спасі.


А це вівтар у Нижньому Вербіжі.


В Спасі навіть у воді, на швидкій течії, хрест поставили.


В обох селах справа Кая живе і перемагає - і люди складають з крижаних літер слова. Ні, не "Вічність" - хоча й хочеться, щоб вони вічність так незвично проводили це християнське свято.


З криги тут витесують цілі фрази.
Я запитувала кількох жінок, наскільки звичай вибудовувати льодяне царство характерний для Коломийщини - так от, це лише в двох селах-сусідах так заведено. В інших поселеннях все простіше і традиційніше. Кажуть, десь на Косівщині ще є село з подібним містечком - і все.
Гм, на Косівщині? Може, у Вербовці? Треба дізнатися, як святкують водохреща в Киселицях на Чернівеччині. Хто його знає, може, це з кількістю верхів у храмах пов'язано?
Та шуткую я, шуткую.
Але знайомству з крижаними звичаями тішуся.

UPD: Роман Бурлак підказав, в яких саме селах Косівщини теж є льодові містечка. Це Пістинь (там скромно) та Соколівка. Дякую!
Tags: Дерев'яні Церкви, Зима, Коломия, Прикарпаття, Свято, Традиції, ЮНЕСКО
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Маланкафест-2020: куренти та ілюзорні Вашківці

    Ordnung muss sein. Я завжди писала про всі маланкафести у Чернівцях - 2020-тий не стане виключенням. Тільки втома править бал. втома підказує…

  • І знову привіт: Бояни і Припруття

    Я не була тут три роки - їздила 7 січня до Криворівні. Ну привіт знову, Бояни і Припруття. Глянемо, що змінилося за цей час? (Спойлер: мало що.…

  • Перші маланки-2020

    Як завжди останнім часом, вранці 1 січня ми вирушили в Герцаївський район - за маланками. Дорогою заїхали перевірити. чи справді ходить 1.01…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 7 comments