Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Червоноград (Червоногруд. Червоногрод? Яка різниця. 17.04.13


З'їздила сьогодні. Водоспад найповноводніший за всі мої туди візити. Костел плаче водою, весь час здається, це хтось ходить. Любителі потойбічних прозорих метафор погралися б тут з сенсами, але мені якось не до того. Майже всі, кого стріла (прості люди і водії попуток) питали: "Ну а шо вам з того замку?".

Пощастило поговорити зі старожилом, котрий чудово пам'ятає, яким замок був до того, як його активно почали розбирати на каміння у 1956 році. Правда. сам він каже так: "Тра валити. Бо може впасти. Тра валити".
Це про залишки вежі.
Висічка-2.


Розродилася злим текстом на сайті.


Неоготика в радянські часи за стиль не вважалася, всіляко зневажалася і на облік тому не ставилася. Це ж так не тільки з Червоногродом (як його ж назвати правильно, а? Точне фонетичне відтворення реальної назви померлого містечка - Червоногруд. За правилами української - Червоноград. Але вже маємо один на Львівщині. Червоногородом це місце не було ніколи, хіба в уяві недалеких діячів від туризму. Червоногрод нехай тоді?). Високочолі мистецтвознавці не любили не лише неоготику, а й історизм чи модерн - все, що, на їхню думку, паразитувало на справжніх стилях, мімікрувало під них - задля естетики, а не якоїсь особливої потреби у контрфорсах і нервюрах. Мімікрія ренесансу під античність була так давно, що їй то пробачалося, а от вважати пам'яткою архітектури якусь Ельжбєтку у Львові чи костел у Підлісному Мукарові - та ви що, за кого нас маєте? Ми не такі.

Естети відмовляли неоготиці на вхід до пантеону високої архітектури в радянські роки, у 1950-ті. Чи 1960-ті. Тоді урбаністичне середовище навколо них було аж переповнене всіма цими необарочними завітушками, цими зайвими на фоні такого функціонального функціоналізму деталями і сандриками. Переїли прикрас, хотілося лаконізму - а ще як згадати, що будували всі ці пістрявості вороги-буржуї, позбавлені революційної свідомості і співчуття до простої людини праці...
Між тим власне неоготика - те, з чого починається тяжіння до архітектури у катастрофічно великого проценту туристів. Нео- - тому що справжньої в нас дуже мало, а та, що є, вкрай непоказна. Тому неофіти від туризму дуже люблять ельжбєтки: коли таке високе і стільки детальок, коли так гарно відразу в лоб - воно діє миттєво. Ой як гарно! Фотиком клац-клац. Вже потім, якщо пощастить, ці неофіти доростуть і до ампіру, і до бароко. До конструктивізму доберуться не всі, але принаймні класицизмом насолоджуватися навчаться. Важко тому переоцінити неоготику, таку вторинну, для України. Важко - і скоро буде ще й неможливо. Неоготика Мошнів і Шарівки - одинокі острівці серед хвиль панельних будинків. А от Галичина і Поділля були всіяні неоготичними костелами і костеликами, палацами і шале. Лишаються крихти. Мистецтвознавці 1950-х не знали, що ХХІ століття стане царством неоковирних особняків, МАФів і відсутності планувальної культури. Вони жили в іншому середовищі.
Далі - на сайті. Там же багато сьогоднішніх картинок.
Tags: Тернопільщина, Трагедія, Червоногруд
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 30 comments