Ризикую - мій жж так скоро перетвориться на "Вісник Патріархії" (чи про Андруховича я все-таки не тут писала? Тоді добре - два патріарха не три).
Минулий пост був про вірменського патріарха, в сьогоднішньому подекуди маячітиме греко-католицький.
Просто вчора я пробігала повз День Коломиї. Була на святі рівно годину (в перерві між всякими селами по околицях) - показую, що бачила.
Найкраще в західно-українських святах - публіка. Кожен п'ятий як мінімум у вишиванці. Йде вся родина, дідусь-бабуся-тато-мама і трійко дітей - всі у вишиканках. І таких родин в Коломиї безліч. Дуже позитивно виглядає. Заздрю.
Для бідось, котрі без вишиванки, серед численних ярмаркових яток є й вишиванкові. Вартість тієї, на яку вказує анонімна нічия рука, - 3.000 гривень.
У віруючих ще й був Спас № 2.
В місті відкривали найбільший в Західній Україні греко-католицький храм (цим і пояснювався Святослав Шевчук на святі).
Щодо храму - ми не лишимо нащадкам майже нічого. Архітектуру вони вивчатимуть по книжках і тих дивом вцілілих середньовічних пам'ятках, які є й тепер. Пам'яток початку ХХІ століття як комплексного явища не існує. Одинока Четфалва чи там сихівських храм погоди не роблять.
Ну так от, повертаючись до ярмарку.
Не-галичанам ці ярмарки уявляються таким чимось прекрасним, цікавим, таким блошиним ринком, але з українським колоритом. Колориту там дуже мало насправді.
Колорит як правило продає якісь речі, зібрані по селах, розпаровані, осиротілі, але часом таки справжні.
Старих сорочок чи тарелей там мало, переважно вироби радянської епохи (он навіть ювілейні рублі у вазі).
Процентів же 80 ярмаркового краму - відвертий кітч і пошлий непотріб. "Майстру спорту по випиванню" - це для дуже простих і неосвічених. Саме для тих, хто закриває в спеку всі автобусні люки і розуміє "відпочинок" лише як синонім слова "шашлик".
Більша частина цього непотребу ще й така... православнута. Кілометри страшних неякісних солодкавих картинок - і їх же хтось купує. Хоча ж жах. Велетенський корпус картин старих майстрів на ту ж тематику ж є, навіщо ця примітивність? Штампували б репродукції Рафаеля чи Сурбарана, несли б в маси прекрасне і вічне, так ні - треба, щоб на обличчях святих був такий ж бездумний, позбавлений навіть натяку на думки вираз, як і у тих, хто це купуватиме. Тоді за своїх зійдуть.
Народні промисли зійшли на пси - і лише одна ятка від коломийського магазину "Скриня" торгувала дійсно цікавими речами. Не ця, що на фото, зрозуміло. Але по та-а-а-аких цінах. Видно, воно того варте.
В нас на носі ремонт кухні, я часом придивляюсь до декоративних кахлів - хочеться одну-дві штуки вмонтувати потім в стіну. "Скриня" пропонує аналоги старих гуцульських кахлевих картин. Картина - 4 штуки, штука - 220 гривень.
Біля дитячих комплектів за 160 гривень - оті жахливі атласні штани, котрі зображають козацькі шаровари. Та жоден козак на себе червоне і лискуче б не вдягнув.
Розбавимо жовч картинкою з ряду тих, яким тішаться бабусі.
Чи бабусі таким от тішаться?
Святкова хода йшла просто через ярмарок - ніяких там перекриттів доріг (а що вже їх перекривати - перекрите вчора було ВСЕ місто, машини їхали довжелезної об'їздною).
Делегації з Польщі, Канади, Румунії і так далі. Остап Ступка, львівський губернатор, Вишиванюк і всякі інші.
Тарас дивиться на них як на...
Яка у нас все-таки розкішна музична традиція. "Реве та стогне...", "Ой у лузі...", гімн - розкішна, нехай і мінорна, готична така мелодика. І як, як можуть українці, виховані на такому мелосі, потім слухати блатняк і російську умца-умца?
Мене тут частов коментарях вчать гуцульським премудростям - я вчуся. Ось це точно гуцулка - так багато деталей. І нігті різнокольорові.
І ще раз колона.
Концерт почався не з вихвалянь Коломиї (що було б логічно), а з чогось про Спас. Дівчатка-танцюристки понесли в куток сцени щедрі дари української природи. Українська природа цього дня щедро дарувала Коломиї пластикові квіти люмінісцентних кольорів.
Трембіти, "гуцулки" - концерт направду клас. Але на нього майже ніхто не дивиться.
Бо дивляться на них. Щиро сміються, це добре.
Ну але ж діти ж стараються?
Он їх скільки. Найменші бідацтва взагалі мало що розуміють: вони мають прикрашати собою дійство, а на них жодної уваги.
На Вишиванюка зате зі Святославом Шевчуком звертають.
Під ратушею чекають своєї черги наступні артисти.
Спека - я тікаю на автостанцію.
Останнє, що бачу в Коломиї.
