Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Вихід вівчарів на полонину: кінець Карпат

Вчора на міському стадіоні Путили в 47 раз урочисто проводили вівчарів на літування на полонини. Я давно мріяла, а потрапила на дійство вперше.

Мій репортаж на Укрінформі
Моя стаття про подію в Високому Замку

Бджоляр дарує бджолу в Путилі
Для тих, хто не зрозумів: бджоляра нагородили, бджоляр святкує за столом, накритим за сценою, разом з Папієвим, Федоришиним і купою іншого політбомонду Буковини. Бджоляр від щедрої душі дарує бджолу. Дуже хотів подарувати мені, але я відмовилась. Подарував комусь іншому, знімати з руки заборонив (їй так тепло, каже) і наказав берегти подарунок.
Бекет, Іонеску і Хармс навіть зібравшись втрьох таке б не придумали.

Телеграфно для тих, хто з релігійних причин не ходить під кат:
Свято сподобалось, Путильщина незрівнянна за красою природи, Карпати як територію-міф, як землю обітовану автентичності і справжності ми втратили безповоротно.


вихід на полонину в Путилі в 2010 р.
Я люблю всякі такі райцентрівські, колгоспні свята, правда люблю. І самодіяльні колективи з золотими від сонячних зайчиків посмішками, і надресированих до напівавтоматизму дітей, і навіть чітку, завжди таку саму структуру тих свят, хоч в Карпатах, хоч на Поділлі: завжди будуть довгі-довгі промови з нагородженнями (в Путилі нагороджали ковдрами, приміром), за цей час можна побігати пофотополювати на учасників, котрі готуються до виходу на сцену.

От якраз подарунковий набір, отриманий ватагом Миколою Штефуряком з Усть-Путили (тримає його донька):


В Путилі теж сподобалось - але це було радше заслугою не сценаристів, а гір і вогню. Містика, на що здатні гори і вогонь у поєднанні. Ні, палити каністрою керосину Говерлу я не збираюся, повірте.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.

Головні, справжні, щирі емоції на таких заходах - саме що за кулісами.
Проводи отар на полонину в Путилі

Мінуси дійства ховались за плюсами - так завжди відбувається.


Ватру підпалювали бензином. Смерділо так, як на заправочній станції середини вісімдесятих.
Хоча що я там виступаю: може це так і було споконвіку - ватру гуцули палять бензином? Потім ватаг, як оголосили, понесе вогонь тієї ватри на всі 28 полонин району - де вогнища й горітимуть до осені.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.
Ось якраз ватаг їде зі смолоскипом. Смолоскип пустий, не підпалений (пишуть, горів. Не бачила я такого). Бензин тим часом повністю завершив свою справу на ватрі: лишилась тільки купка попелу.


Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р. Ватаг на коні
Відмотаємо на кілька хвилин назад: ось ватаг сідає на коня.
Пізніше я підійшла і спитала у ватага Миколи Андрійовича Штефуряка, чи правда він йде на полонину аж на півроку. Каже: Звичайно, а чого б я туди ще ходив?
Людям треба вірити на слово.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.

В танку гуцулки та гуцули танцювали так, як знімалися свого часу жителі Хотинщини в "Тарасі Бульбі": з сучасними сумочками і парасольками в руках. "Як це нашо кукурудза? Це ж гуцульский вінок!"

Останнє фото - віршовані заклинання. Забобони ямбом. Що робити, коли відьма захоче попсувати отару, як уберегти овець від вовків, як не піддатися мольфару. З реквізиту яйця, якісь трави і колодка, на яку треба закрити ілюзорний хлів з неілюзорними вівцями від вовків.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.
Мольфар Нечай був би радий такому. Жінка, яка це декламує, навіть чимось схожа (окулярами, але це теж щось:))

Весільне деревце і ватра.
Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.
про коней окрема розмова.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.
Вас все ще дивують карпатські _дерев'яні_ церкви, оббиті вагонкою і бляхою? Час заспокоїтись і розслабитись: це вже невідворотнє. Гуцульські коні прикрашені гуцульськими пластиковими ікебанами і гуцульським новорічним дощиком. Чим крутіший вівчар на коні, тим більше метрів "дощику" йде на його коня. Бо ж гарно, розумієте? Блищить. Ось тут ми бачимо найголовнішого гуцульського коня, баского, трішки дикого, юного. Так і хочеться погукати Діда Мороза.


Дуже прикольні "Веселі бабусі" з Сокирянщини співають, а за сценою тим часом накривають столи для гостей свята. Завжди цікаво піддивитись за чужим фуршетом, правда? Два види бринзи, гуслянка (шикарна рч, вчора спробувала вперше - вдула три стакани), мандаринки і всяке таке.


Вівчарі роблять коло пошани навколо стадіону, за ними їдуть вози, а за ними...

Так і насувається Апокаліпсис.
Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі в 2010 р.
Платформа путильського лісгоспу. Я спеціально потім уточняла, лісники не чучела, а живі.


Кадр про безшумні бензопили.


Тисячі, десятки тисяч кадрів на тисячах вінчестерів. Єдину помічену на святі виходу на полонину вівцю занесли на платформу ветеринарної медицини.


Троїсті музики були найбільш серйозними учасниками свята. Кльові.
Народний колектив з Підзахаричів відтворює фрагмент гуцульського весілля. Як їхня керівничка, пані Марія, кричала на "нареченого", котрий на репетиції не пройшов вчасно під руками пар (ну знаєте, такий живий коридор) - уууууу. Чічка-наречена. Очі - уууууу, губки - ооооооооооо. Пластикові квіти - аааааааа. Автентика.


Роздача хліба народу. Я чесно думала, що роздають глядачам. Але то були не зовсім глядачі.

Свято виходу вівчарів на полонину в Путилі. Михайло Папієв їсть хліб
Це були голова облдержадміністрації регіонал Михайло Папієв з дружиною, Мер Чернівців М.Федорук і інші очільники.
Ну я ж не знала.


Навколо стадіону тим часом вирує натовп. Тут царство торгівлі. Будз по 40 гривень за кіло. В нас його називають бринзою.

Тут бабабах, позаду за сценою злітають сигнальні ракети, я лечу, обвішана сумками, в той бік -і встигаю побачити лише спини двох прикордонників, котрі спіймалди і кудись тащать "шпигуна". Тим часом навколо столу за сценою вже їдять.


Про ці кадри треба розповісти окремо.
Пізніше до мене підходило кілька чернівецьких журналістів і запитувало: "Це ви Папієва від столу відштовхнули?"
Ну я ж не знала, кажу! Стоїть піджарий, нестарий ще чоловік, щось їсть,а напроти солов'єм заливається ватаг. В мене ж інстинкти, мені ж треба ватага сфотати, а тут цей, з вусами, їсть. Я попросила його відійти, я ж часом ввічлива. Він відійшов. На зворотній дорозі від фотки я навіть схопила кілька дольок мандаринки :о)
А в Петра Брижака (зараз голова Сторожинеьцкої райдержадміністрації, другий кадр в центрі, блондин) посмішка якась не чиновницька, майже голівудська. Власне Папієва шматок носу видно на третій фоті праворуч.


Епопея з даруванням бджоли.


Юрію Федьковичу ще ніколи стільки уваги не приділяли.

Путила
На обійсті церкви, зведеної на гроші Федьковича, спала бабця з чорною кицею.

І наостанок - про дороги.
Востаннє я була на Путильщині за три дні до трагічної повені 2008 року, коли район був повністю відрізаний від України і хліб скидували вертолітами.
пройшло майже два роки - і те, що я побачила вчора по дорозі, мене жахнуло. Це страшно. Доріг так майже і немає. Жах. Жах. Жах. І це в Гуцулії, не на Бойківщині! Гуцули - найкращі газди Карпат. Були.

Гарні картинки з свята тут.




Ну і епілогом. Зворотня дорога до Чернівців в пресовому автобусі була справжнім випробуванням для нервів. Чернівці, не давайте вашим журналістам горілки. Це... Ну, це було трохи страшно. :(
Tags: Буковина, Весна, Путила, Фестиваль
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 111 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →