Blacky (kamienczanka) wrote,
Blacky
kamienczanka

Відкриття туристичного сезону в Збаражі, 18.04.10

З запізненням у півдоби, але все-таки викладу репортаж про вчора - я ж не винна, що в нас сьогодні зранку і до обіду світла не було?:(

Відкриття туристичного сезону в Збаражі
Кам'янецька ідея гучно відзначати початок нового туристичного сезону (в нас вже 5 років як святкують це у квітні) таки зацвіла, заплодоносила, розширила ареал - 18 квітня 2010 року Збараж теж відкрив власний турсезон.
На тиждень раніше за Кам'янець.
І головний сіяч, Олег Демчук, автор ідеї святкового відкриття турсезону, не має нічого проти такого плагіату. Ну і добре.


Реконструктор у Збаражі
Зрозуміло, Збараж - не Кам'янець, масштаб трохи не той. Тому Збараж взяв велику частину кам'янецьких задумок, пересадив їх на свій тернопільський ґрунт - а вийшло все одно по-іншому. Мініатюрніше.
Тут не куля/кулі літали - тут кулю лише надували в замковому рові (про це пізніше). Тут конкурс на найбільший вареник перетворився на просте годування численних, дуже численних учасників фесту. Варениками, так - але звичайного розміру, навіть, я б сказала, XS-size.
Вареники у збаразькому замку

Загальне халявне раблезіанське царство тіста a la Кам'янець-2009 не повторилося - людей без бейджиків в кафе "Легенда" не пускали.
Концерт проте був таким довгограючим, що його вистачило б на цілу жменю кам'янецьких фестів: приїхали - він вже йшов, їхали ввечері назад - він ще йшов.
Концерт у збаразькому замку

Правда, більшість артистів були вкрай хорланківського пошибу. Вразив маленький хлопчик в білій сорочці: співав щось мажорне, в приспіві часто повторювалося слово "могилка".
Хоча траплялися професіонали - ось ці тернополяни вшкварили неабиякого гопака.

Сцену облаштували просто на бастіонах, тому по авансцені пустили такий от манежик, як з дитячого ліжка: аби самі танцюристи з кількаметрової висоти не гепнулись.

Видно, що збаражчани таким дійством не розбалувані: народу було дуже, дуже багато - і всіх виступаючих вітали вкрай тепло. Така доброзичливість підкупляла.

Козаки у збаразькому замку
Все відбувалося в рамках святкування 800-ліття Збаража. Плакат "Збаражу 800" повісили на в'їздній брамі. Напис був зверху світло-блакитним, знизу темно-синім, блакитна частина на яскравому сонці не читалася - і підсліпкувата я все ніяк не могла зрозуміти, чому на вкрай українському святі висять якісь корейські плакати.

Музей у збаразькому замку
В замкові зали пускали по квиткам (або бейджам) - і в жодному з українських музеїв ще не бачили такої концентрації бажаючих доторкнутися до історії. Туалет в музеї в цей день теж зробили платним - а що, гулять так гулять.

Музей у збаразькому замку
- ...І тоді князь Юрій Збаразький...
- Так шо він, поляком був?
- Ну чому ж зразу поляком? Так от, тоді князь Юрій...
- Чекайте, як він не поляк, чому він Збаразький?


Мене давно дивує оце галичанське заглядання у четверту графу метрик померлих людей. Яка кому різниця, хоч ефіопом він був?



Українки у збаразькому замку
Виступи йшли нон-стоп, не зважаючи ані на бабахання гармашів з Копичинецького театру, ані на лицарські бої чи боротьбу повітряної кулі з вітром. Перед і після виступів артисти носилися замковою територією. Дівчата в блакитному були такі яскраві і цікаві, такі незвичні...
- Дівчата, а чиї це у вас костюми?
Посмішка відразу зникає, пекельна серйозність у відповідь:
- Наші!

Потім з'ясувалося, що таки тернопільські. Кльові такі, гжельні.

Ветерани у збаразькому замку
Жодне свято на Тернопільщині не обходиться без дідусів в упівських одностроях. Зі справжніми одностроями в справжніх упівців було трохи напряжно, тому варіації на тему мундиру на Галичині бувають всякі.

Ветерани у збаразькому замку
В замковому парку шуміло сувенірне містечко. Он мій улюбленець, кременецький дід. Я його і в Кременці знімала, і в Зборові...
Сміттярок наставили достатньо - навіть просто на траві, не на доріжках. Близько 17-00, коли центром Тернополя йшла демонстрація "Захистимо наші сім'ї від гомосексуалістів", збаразький газон треба було захищати вже від самих збаражчан. Урн, як з'ясувалося, багато не буває, а бажання напитися на весняному сонечку сильніше за якісь там штрафи і патрулювання парку міліціонерами. Пили. Смітили. Раділи життю - як вже вміли і могли.

В рові перед замком розбили імпровізований табір учасникі клубів "Грифон" (Тернопіль) і "Золотий лев" (Львів).

Лицарі у рові збаразького замку

Битви саморобних лицарів збаражчани сприймали на ура.

Глядачі у збаразькому замку

Весь чей час паралельно йшов концерт, працювали музеї і сувенірне містечко. Глядачів вистачало ВСІМ дійствам.


Там співають, там їдять, там прогуркотіли байкери, там кам'янчани намагаються приручити вітер - а лицарі все б'ються і б'ються.


Вся преса і просто всі власники дорогих наворочених камер згрупувалися саме біля цих вояк у кольчугах і подекуди джинсах. Співи такого ажіотажу не викликали.
В мене днем раніше сталася жахлива, страшна трагедія - полетів автофокус рідного тамрону. Все доводилося знімати цілковито ручками, я ж не фотограф, було страшно важко. Ех, стільки моментів упустила - поки різкість на них підлаштуєш, моменти вже пішли. Навічно.

Лицарі у рові збаразького замку
- То дерево, Миколо, ми зрубаємо - і посадимо помідорчики!
(На задньому плані кряхтіння смертельно пораненого).

Лицарі у рові збаразького замку
Для танго треба двох.


Видовищно, але абсолютно безпечно: ніякого головотяпства. (До нього маємо ще два тижні, гигиг).

Лицарі у рові збаразького замку
- Нахилися, брате, я тобі щось покажу!
Наприклад, яке в мого топора лезо.

Лицарі у рові збаразького замку
- Стійте, хлопці, я його зараз доб'ю! - це актор аматорського театру з Копичинців.
Смішний дядько, все випитував мене потім, скільки в Кам'янці гармат, чи вони більші і чи стріляють гучніше. Я замірів не проводила, тому ніяковіла.



Народ радів і боям, а вже що почалось, коли глядачам дозволили підійти до лицарів і пофотографуватися з ними...


Лицарі у рові збаразького замку

І фотографувались, і шоломи міряли, і з мечами позували, ледь автографів не просили. Ось тому всілякі битви націй апріорі приречені на увагу глядачів - це значно простіші за своєю суттю речі, ніж та сама Терра Героїка, приміром. Народ любить, щоб не складно і зрозуміло.
Лицарі у рові збаразького замку

Ой, щось я все пишу-пишу, а замок ще не показала. В святковому убранстві.



вздовж казематів роздавали листівки "Оксамиту КЛ" і торгували живописом.
Збаражу 800
На місці коня-моделі мені б було соромно.

Гармаші з Копичинців

І вареники. Народ виходив з музею, підходив до вареників - і сиротливо запитував: "Дівчата, коли ви вже ті пироги наварите?" "Та вони швидко готуються!", - відмазувались господині.
Я, як і вся кам'янецька команда повітроплавців, встала о п'ятій ранку (вранці був політ над містом, молода львівська пара літала). Я була на ногах вже понад 12 годин. Вареники з кожною годиною в моїй голові перетворювалися з глевких шматків тіста на амброзію.


Під вечір в замку з'явилися наречені, здається, дві пари. Важко навіть уявити, скільки годин в фотошопі просидить їхній фотограф, затираючі зайвих людей з кадрів.

Ну і на десерт - про кулю і вітер. Саме куля виявилася найголовнішою цікавинкою для збаражців. Такого ажіотажу я не бачила ніколи. Діти верещали від захвату і намагалися доторкнутися до оболонки рукою, дядьки з сільських хорів, як були в шароварах, приходили у рів - і довго стояли, розкривши рота. Молодь випитувала про умови польоту (ось вам телефон, все розкажуть і дадуть політати: +380 67 382 5139). Бритий налисо міліціонер суворо допитував мене, що з ним станеться, якщо він полетить і раптом в небі щось трапиться. В те, що поки пілот живий, пасажиру ніц не загрожує, міліціонер не вірив і шукав подвох. Фотографували оболонку всі - від школярів на телефони до сивого фотографу з Укрінформу, який бігав навколо, шукаючи вдалий ракурс.
Куля в Збаражі

План був такий: куля надувається на стадіоні (він відразу за валами) - і, як пес в жорстоких господарів, садиться на прив'язь. Довгу таку прив'язь. Час від часу вона піднімається - наскільки вистачить прив'язі - з пасажирами, а потім опускається. І знову вгору-вниз. І знову.

Куля в Збаражі

Але чоловік в костюмі з стальним відливом скомандував: "В рові!"
В рові фізика інша, малята. В рові протяги і повітряні якісь рухи. Весь день кам'янецькі балуністи приборкували вітер. Вітер тягнув їх за канати по валам, випробував на міцність - хлопці встояли. Куля от такою твердістю не відрізняється - і вона плавно перетікала з однієї форми у іншу - на радість тисячам глядачів.
Куля в Збаражі

О, якраз діти намагаються хоча б доторкнутися до оболонки:
Куля в Збаражі

О, тут ще краще:
Куля в Збаражі. Ажіотаж

Коротше, збаражчанам було дуже цікаво, кам'янчани ж вкотре пересвідчились на собі у могутності стихії. :о)
Куля в Збаражі. Ажіотаж

Саме тому польоти на теплових аеростатах відбуваються лише вранці і ввечері - тоді найчастіше штиль, вітер слабкий. Літати при вітрі, котрий більше за 3-5 м/с, небезпечно, як і в темряві. Куля у Збаражі була саме що весь день в самий вітряний час.

Повернулися ми у місто дуже пізно. Фейєрверку і вогняного шоу не бачили - хотілося спаааати :о)
Photobucket


Куля в Збаражі

Мій репортаж на Укрінформі
Tags: Весна, Збараж, Повітряні Кулі, Реконструктори, Реконструкція, Свято, Тернопілля, Фестиваль
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 46 comments