| Україна в пітьмі. |
[листопад. 17-е, 2009|06:53 pm] |
"Мені подобається Париж вночі!", - заявила в 6 класі моя сусідка по парті, Наташа Ц. на дні народження Каті С. Батько Каті, який завдяки своїй професії об'їздив пів-світу, здивовано підняв брову: "А ти бачила нічний Париж?"
Наташка бачила: ми почали вчити географію, і в підручнику була вечірня, рожево-синя фота Ейфелевої башти в сутінках. Для радянської дитини картинка була буржуазно-розкішною.
Це я до чого: дні катастрофічно короткі і темні, попереду кілька місяців нескінченних сутінок (а пропос - для екзальтоаних емо-підлітків і нова серія вампирячої саги "Сутінки" підоспіла). Витерпіти цей час без поїздок важко, тому їздити все одно, напевно, будемо, але бачити будемо менше. Ну і що - пограймося в нежить, погляньмо на українські міста з точки зору дітей темряви. Тим більш, ми в цьому не піонери.
Найвеселіше нічне місто початку ХХ століття - Ужгород. Під єдиною на всю Корзо елетричною лампочкою грабують, їздять на панах верхи і дами чіпляються маленькими організованими групами до самотніх чоловіків.
( Пропозиції для вовкулак )
Десертом - нещасна церква-фортеця в Сутківцях:
Останній на сьогодні М.Грейм. |
|
|
| Святковий концерт |
[серпень. 21-е, 2009|07:38 pm] |
Свято наближається, свято наближається... В свято потрібно бути веселими і радісними. Коли люди веселі і радісні, вони співають. Предки теж співали - тільки в ті благословенні часи ще не було мобілок, з яких можна було послухати улюблену мелодію на жахливому бітрейді з монструальними скрипами, тим самим продемонструвавши свою круть всьому навколишньому світу. І кишенькових радіоприймачів не було. І навіть магнітофонів. Але без музики не сиділи (і не стояли). Виручали високотехнологічні дівайси, які запросто поміщались в кишеню і коштували якісь копійки.
( Закачати архівні mp3 ) |
|
|
| Дайджест всякого - про Підкамінь і Вінниччину |
[липень. 23-є, 2009|05:12 pm] |
От ви кажете, Підкамінь, Підкамінь...
Підкамінь - чудове місце. Було. Новий настоятель, колишній зек зі Східної України, не лише дозволяє собі "ботати на фєнє" з екскурсійними групами, але й вбив всіх монастирських тварин :о(. Я в шоці, намагаюся достучатись в якісь вищі інстанції, поки глухо - серед греко-католицького начальства я не знаю нікого, а римо-католики не хочуть зв*язуватись. Дуже неприємний осад від таких новин.
( Далі Онанії і гуси, з Підкаменем не пов'язані ) |
|
|
| ... |
[квітень. 16-е, 2009|08:21 pm] |
Щось чим далі, тим важче писати в жж. Закриваюсь від всякого спілкування, мрію про шапку-невидимку, хоча в умовах безтранспортності логічніше було б мріяти про килим-літак. :)
Сьогодні це зрозуміла особливо гостро - в центрі суч.культури "Гараж" серед армії підтягнутого, вшквареного соляріями персоналу блукала з відвідувачів лише я одна, тож телевізійники кинулись на мене шуліками, задавали дивні питання на кшталт, чи я не дивуюся назві галереї, що чула про Лубутена і Лінча і чи знаю, скільки коштує сердечко в кутку. Я чемно погодилася відповісти на питання, але вже на другому почала задумуватися, а чи не зобразити з себе самої інсталяцію - ну чим я гірша за розкидані по підлозі ложки-вилки-каструлі чи там кольорові неонові трубочки на стінах?
Це все щастя винне, я так думаю. Останніми роками я реально повністю і всім задоволена. Мені добре. Стан близький до нірвани, а чужі його порушують.
Треба з цим щось робити:)
Ну от хоча б змушувати себе час від часу щось писати в жж.
На сьогодні маємо два пункти:
1) Політкоректна мапа на старій поштівці. :)
2) Замко-скелі на Дністрі:
Між Кам'янеччиною і Буковиною, виявляється - замки з скель і скелі, які хороші й без замків.
Фото-звіт про квітневу мандрівку Дністром |
|
|
| ПОпи в чорнобривцях і інші дива львівських курортів |
[березень. 31-е, 2009|02:01 pm] |
Я ніколи не була на курорті як курортник. І дуже сподіваюся ще довго в такій ролі не бути. Але старі курортні листівки мене часом дивують, часом тішуть. От як ця жменька з Львівщини.
В Чернівцях, десь на висілках, рекламується ресторан слоганом "Не просто дорого, а ДУЖЕ дорого!" Десь в тому ж дусі й ця картинка з Трускавця (вона вже кілька років як на сайті висить, але все одно мене тішить). От вам вірусна реклама століття тому. Шо приємно: за минуле століття все залишилося так само!
А от трішечки непристойна реклама за 1916 рік:
Дві дами в велетенській ванній (причому явно ж там на стульчику стоять), прикритій плакатиком з фотографією якихось суворих мужчин в чорних палантинах, роблять вигляд, що миють одна одну, по-коров'ячи випучуючи очі перед камерою. Чи вони таки голі і в багні, чи це сукні, я так і не розібрала. Якщо голі - то листівка переплюне навіть ( наступну рекламу ) |
|
|
| Не могу молчать |
[січень. 30-е, 2009|05:13 pm] |
Я зараз на балет біжу, на Самого Івана Васільєва в ролі Базіля (ну це для тих, хто розуміє), але не можу змовчати і не показати вам обличчя народу. Сермяжну правду життя, так би мовити.
Майже рідна Буковина. Статистика (з сайту "Буковина онлайн"):
Зареєстровано зміну прізвищ:
Лох на Любімова,
Фрісман на Квіточка,
Ківа на Солнишко,
Сидоренко на Щаслива,
Кремінська на Преподобна,
Дурко на Вітович,
Сало на Кириченко,
Локшина на Фортуна,
Грін на Гріх,
Краля на Українець,
Худоба на Шиян,
Нога на Марко,
Босий на Мірошниченко,
Спиридонова на Ле Мер-Кюре.
Зареєстровано також одночасну зміну імені та прізвища:
Цись Наталія на Єлизарова-Максимовська Кароліна–Аріадна,
Дрожжин Василь на Боголюбський Георгій–Іоан,
Буднік Ганна на Каурс Анніс,
Кузнєцова Юлія на Лайм Ліка,
Степанов Юрій на Баренбаум Ісроель, а також
Чуб Руслан на Білан Дмитро.
Заберіть в народу телевізори!!!!! |
|
|
| Стерео-Україна |
[січень. 23-є, 2009|07:11 pm] |
На якійсь шаленій і незрозумілій хвилі ностальгії з'являється купа постів про Речі з Дитинства. В мене такі теж були, і самою цінною була Річ, виготовлена в 1900 р. в Канаді: стереоскоп. І до нього десь сотня стерео-картинок для перегляду. Коли на день народження чи просто так приходили однокласники, я виносила цей скарб, і кожен по черзі підлаштовував махіну під себе, рухаючи ложе для картинки то взад, то вперед - аж поки зображення не ставало опуклим як пластилінові мультики в "Катрусиному кінозалі".
Сотня сюжетів, від Зальцбурга до засніжених варшавських Лазєнок, від Варни до тифозного бараку в Середній Азії, була відома напам'ять, хотілося нового. Нове можна було вирізати з останньої сторінки українського клону журналу "Наука и жизнь" або зварганити самій. З календариків. Саморобки були неякісні: для опуклості треба, щоб кадри злегка відрізнялися один від одного. Я це вже тоді знала, але нічого з цим не могла поробити.
Зараз час від часу тішу себе купівлею стерео-картинок з минулого. Замки, піраміди, інтер'єри храмів. Український вид маю лише один - фортецю в Феодосії.
( Cтерео-всяке (заберіть неповнолітніх від екранів), стерео-Україна + відгадайка-відповіді ) |
|
|
| Анонімний пластиліновий фанатик |
[січень. 5-е, 2009|04:54 pm] |
Я ж таки зацікавилася своїм Анонімним Майстром пластилінових поштівок, угу.
Єдиною зацепкою були літери "AN" в нижньому правому кутку. Це лого видавничої фірми А.Ноєра з Парижу. Знаючи принаймні це, вдалося відшукати КІЛЬКА СОТЕНЬ пластилінових шедеврів. Але АН - ініціали видавця, а не творця. Творець все так само анонімний (хоча на деяких листівках видно підпис R.MosTroiassni - здається, так).
( Пластилінове християнство ) |
|
|
| З новим 1909 роком! |
[грудень. 29-е, 2008|11:44 am] |
Продовжимо минулорічну ретроспективу (тут ще) і розвинемо цьогорічну пораду про Листівку як Найкращий Подарунок. Сьогодні наша мішень - нумерологи і всякі інші каббалісти. І ностальгуючі.
Сто років тому жив і творив анонімний Майстер Листівок грандіозного масштабу. Якщо він дожив до розвитку мультиплікації, він напевно зробив карколомну кар'єру в пластилінових мультиках: всі задатки видно неозброєним оком. Я відкрила для себе Генія: так Б.Возницький відкривав Пінзеля, так в ХІХ столітті світ повторно відкривав Джорджоне. Плодовитий майстер залишив кілька кровожерливо-містичних барельєфних картинок, де попередній рік гине всіма можливими способами, а новому року (як правило, це гнучка хтива красуня) начхати на страждання попередника. Побачення в гондолі в океані, на очах потопельника? Лєгко! Засліплення супротивника своїм небесним сяйвом? Безпроблемно!
Під катом ще повно геніального.
( Архівна вакханалія інсайд. ) |
|
|
| Новорічні подарунки в умовах кризи. |
[листопад. 30-е, 2008|06:20 pm] |
Частина І. Заробітчанська. Емігрантська.
Раніше, коли в багатьох були кошти, а фантазія була мало в кого, всякі Космо і Гламури в грудневих номерах публікували пропозиції для подарунків, поділяючи їх чи то за ціною, чи то за типом того, кому подарунок піде. Зараз криза, журнали банкрутіють, фантазії все так само нема, але нема й грошей. В якості дешевого, але безперечного знаку уваги ідеально пасує поштівка. Бажано з написом. Але й в такому простому дарунку важливо не помилитися. На простих прикладах ми пояснимо, якому українському заробітчанину яку листівку відсилати.
Тип І: малознайомий емігрант.
Таким чудово підійде поштівка з написом "Не забувай", який в залежності від настрою можна читати і як нагадування, і як побажання, і як погрозу, і як скритий натяк від зголоднілих дітей/податкової/роботодавців тощо.
( Варіант для російськомовних репатріантів: ) |
|
|
| Гарбуза нема. Є яблука. Вистачить. |
[жовтень. 31-е, 2008|08:10 pm] |
Скандали! Інтриги! Сенсації!
Шо, думаєте, дядя з тонзуркою лисини вирішив втопитися в тазику на очах малолітньої доньки і клонованих чорних котів? А фіг вам! Це хеловінський ритуал, який, на відміну від костюмів і трік-ор-тріту, в нас не прижився і в кіно не показується.
( Тазики ) |
|
|
| Реквієм по інтернету |
[квітень. 1-е, 2008|02:45 pm] |
Пам'ятаєте як це було?
Років 8, 7, 6, 5 тому ми сиділи на форумах і чатах, ми знайомилися, закохувалися, створювали цілком реальні оффлайнові пари і родини, ми знаходили справжніх друзів і справи своїх життів. Інтернет не був масовим продуктом, середній рівень IQ його користувачів був досить високим, тут був кращий світ, майже рай.
Укртелекомівське ОГО і тотальне здешевіння послуг від всіх провайдерів привело до того, що реал, той, від якого ми тікали сюди, увірвався в віртуал з мерзотним неграмотним гиканням.
http://www.kam-pod.net/smf/index.php?topic=2252.135
Напалм, нейтронна бомба і гетто нам допоможуть.
Картинка просто так.
 |
|
|
| Эх, прокачу, або Антикварний фотошоп |
[березень. 19-е, 2008|07:02 pm] |
Якщо тобі років 17 і ти тільки освоюєш фотошоп, перше, що ти зробиш - приліпиш до свого зображення шикарний фон і голу Пем Андерсон (якщо ти хлопець) чи напівголого Бреда Пітта (якщо ти... а, яка різниця хто? Голий Бред Пітт ніде зайвим не буває).
І дуже може бути, що на колажику буде присутня якась ламборджіні дьябло чи хоча б скромний Корвет.
Сто років тому все було так само. Мрія трохи підфарбувати дійсність, зробити їй кльовий мейк-ап - така природня. Дороги ще не задихалися від пробок і машини були саме що не засобом для пересування, а розкішшю. Їх і доклеювали. Топорно, примітивно часом - та яка різниця?
( Архівний фотошоп і актуальне питання про расизм inside ) |
|
|
| Концепція Раю: reloaded |
[березень. 14-е, 2008|10:12 am] |
Раніше я точно знала, якою має бути моя Вічність. Кінець квітня, все цвіте, сонячний ранок - на годиннику вічні одинадцять нуль-нуль, навколо м'які пагорби Тернопільщини, я в машині на передньому сидінні - і день попереду ще довгий і прекрасний.
Останні роки концепція Вічності потребує перегляду - і все ніяк.
Справа в тому, що Мік не водить машину. А ніяк тому, що з ним я і так в раю. Вже рівно п'ять років. :) Сьогодні, о 14-35 за Москвою. Ave!
( 2003, архів ) |
|
|
| Also sprach Blacky.0.4. Найважливіша річ на кухні. |
[березень. 11-е, 2008|07:17 pm] |
Істинно говорю вам: це не колекція ножів, не каструлі і навіть не морозилка! Це таймер.
Готувати я ненавиджу і не вмію. Але їсти треба. Тому в обох кухнях в мене на почесному місці таймери (в мою відсутність їх пересувають кудись подалі, але вони ніц не розуміють).
Сьогодні я ледь не спалила хату. Я захотіла, блін, млинця (російською ця фраза звучить смішніше). Захотіла і забула.
Приходили сусіди, грюкали, питали, де і що горить. Блін горить, блін!
А все чому? А тому, що таймер не включила. Вчіться на моїх помилках!
І не треба радити замість смаження щось варити. Та сама ситуація, вода википає і повна хата чадного диму. Не-на-вид-жу.
( Хаотичний набір картинок, об'єднаних темою вогню )
А, той блін я з'їла. Не пропадати ж. Сама розігрівала. Блін. :о) |
|
|
| On Earth, part 1 |
[березень. 4-е, 2008|03:34 pm] |
Мільони нас з нашими цифровими камерами, легіони мандрівників, тьми новоявлених фотографів - і вони, ті, що були колись. Ось кілька кадрів з фантастично-прекрасної серії книжок Orbis Terrarum. Це 1920-1930-ті.
Там є чудові види і чудові портрети, але Я люблю, коли в кадрі і люди, і архітектура. Таке і відібрала. Трошки. Чому вони не лякалися фотокамер? Невже це постановочні кадри? Не вірю.
Scandinavia, Borgund. Wooden Church, Lär Valley, 1930
Greece, Thera. Convent Street St. Elias, 1923.
( Трафік ) |
|
|
| Also sprach Blacky.0.3. |
[лютий. 19-е, 2008|02:14 pm] |
тут я демонструю триптих, який віддала на районну фотовиставку. Можете мене хвалити.
Істинно говорю вам: ретро-fm всілякого штибу - вселенське зло, що віднімає пам'ять цілих поколінь.
Бо не лише аромати підвизаються в якості своєрідних машин часу. Музика тут чи не ефективніша.
Коли вперше після багаторічної перерви чуєш річ, під яку на дискотеці в сьомому класі вперше поцілувався, тебе накриває цунамі спогадів, щемких і солодких водночас. Нехай на кілька секунд, але ти там - в минулому.
Коли цю ж річ ти через день чуєш в маршрутці, залишається лише суха констатація: "О, під це я на дискотеці в сьомому класі..." - і ВСЕ. Мотор двигуна машини часу барахлить, транспортер в минуле забитий пилюкою, магія не спрацьовує. Кількість перейшла в анти-якість.
На третьому, здається, курсі, я прийшла в рідну школу на практику. Я піднімалася сонячним ранком в 32 аудиторію - і мене просто роздирала на шматки пам'ять, ненависть, любов і інші необхідні для дуаль-юніону "учень-школа" інгридієнти. Після практики я залишилася в рідній же школі в якості вчителя - і емоційні коктейлі тепер були лише через чергові вибрики чергових неповнолітніх монстрів. Пам'ять місця - "тут, роки тому" - була вбита.
Так вбита в зародку пам'ять про весілля - розпис був такий швидкий і стрімкий, що замість реальних спогадів є 7 фото-картинок і 15 хвилин відео. Все. Як було насправді, я не скажу - я переселилася в себе на фотках, і емоції в мене ті, що в дівчини на фотках. Хоча вона і я.
На вселенському суді в Гаазі колись засудять всіх власників ретро-станцій.
Ви будете вдячні суддям.
А я ні.
А чого мені бути вдячним. Поки що ретро-блек-фм чи ретро-дум-фм в маршрутках не крутять. А з, скажімо, It's a Sin Пет Шоп Бойзівською в мене асоціюється лише шкільна фізкультурна роздягальня. :)
Ретро-картинки не в тему, а просто так:
|
|
|
| Магніти для швалі |
[лютий. 8-е, 2008|04:42 pm] |
Найгірше в житті дромомана-соціофоба (Азм есть царь я, Екзарх) - вокзали. Без дороги не можеш фізично - це жахливе відчуття обездороженої пустоти всередині тебе позбавляє сну і прибавляє апетиту.
А в дорозі не можеш бути ТАМ. Там людно, там смердить, там нащадки заспиртованих уродців з кунсткамери бродять натовпами. Здається, вони не просто вижили і розмножились, а й створили власну контр-блін-культуру - з сємками, блатняком і вчорашніми пиріжками з горохом. Це паралельний світ. Я туди не хочу.
Колись я рвала стоп-кран (заспаний п'яний Сердючк сплутав напрямок, і клятвено стверджував, що ми їдемо не на Хмельницький, а на Донецьк). Колись рвали стоп-кран для мене. Колись я в 00-13 брала квитки на поїзд, що відходив о 00-20 - а після купівлі квитка бігла в інший край вокзалу, в камеру схову за речами - і встигала. Не дивно: за кілька годин до того Ворф перекривлював мене, розписуючись на моїй акредитації.
Колись я сплутала свій поїзд з іншим - і залишилася на вокзалі без квитків і грошей (і щоб я робила без тебе, ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif) kanja_bibrka?).
Колись я билася з представником кавказької народності, який вирішив звабити мене шампаном і куркою-гріль. Ображений мачо вийшов десь в ніч, а я їхала ще годин 18, а з їжі не було нічого, крім чомусь коробки зефіру (ненавиджу зефір) і курки, а я вегетаріанка, коротше, лишався лише мачовий шампан. В Хмельницький приїхала голодна і підозріло весела.
Колись молдаванин-провідник намагався продати мені коньяк. Дуже старанно намагався. Я не купила, тому він не віддав здачу за постіль.
Колись пьяний військовий льотчик вчив мене о другій ночі тренувати вестибулярний апарат, тикаючи пальцем в небо (буквально).
Колись я їхала з хлопцем, який, виявляється, років за 10 до тієї поїздки був шалено в мене закоханий - але побоявся навіть підійти до мене. Йому друг сказав, що я *закашлялася* відьма. Через 10 років в нього була своя художня галерея в Нью-Йорку і дві вищі освіти. Він спитав, чи є в нього ще шанс. Було темно, я навіть не бачила, який він. Шансу в нього не було.
Колись обікрали сусідку по купе - а заодно витягли дещо з моїх речей: шоколадку і купу краєзнавчої літератури, яка нікому крім мене не потрібна. Колись два симпатичних денсери збили мене з пантелику, що вже час виходити - і я повірила, і ми вийшли казна де і довго ще йшли по шпалах до вокзалу, поїдаючи сливи. Очі в одного були неймовірні *як в мене десь:))*.
Колись глухонімий бомж вкрав мої - на той час гостромодні - сонцезахисні окуляри. Я загнала його в тамбур, а далі не знала, що робити - бити? кликати міліцію? Відпустила. Колись я заскочила в поїзд, що вже рушав, в не свій вагон. Це було 5 років тому, я ще їздила плацкартами, а потрапила в купе. Провідник сказав - "Так лишайся тут?" - і навіть не попросив доплатити за місце. Так і їхала в іншу країну в пустому купе, одна-однісінька.
Колись, так давно, що здається, це було уві сні, в мене була істерика в дизелі з Чернівців до Кам'янця. Шлях, який автобус долає максимум за дві години, собака не могла пройти й за 5 годин. Я реально відчувала, що світ зник, і є лише темрява за вікном і циганки на сусідній лавиці. І я буду їхати так, через ніч, ще довгі десятиліття, і більше не буде НІЧОГО.
Чорт, як неймовірно класно бути 18-літньою.
Це все приказка, а от вам казка.
Назовіть де це :) 10 з десяти - взагалі було б супер.
|
|
|
| (без теми) |
[лютий. 1-е, 2008|11:07 am] |
Ну і все, ви всі вже забули, що я не лише Екзарх, а й Генератор Великих Ідей і Відкриватор Великих Відкриттів.
Тому я зараз продемонструю чергову Думку.
Я знаю, що мій сайт читають всі турфірми України. Знаю-знаю, а шо робити? Може, вони читають й жж, фіг їх, збоченців, знає. Бєзвозмєздно дарую ідею.
Є тури, а є екстрім-тури, шоп-тури і шуб-тури. Я придумала cлім-тури.
Береться зграйка допитливих і трішки затовстих подорожуючих - і відправляється кудись. Це може бути як внутрішній, так і виїздний туризм, не суттєво. Суттєво те, що більшість часу групі доведеться як мінімум ходити, а як максимум бігати і дертися в гори, а серед умов проживання - обов'язковий напівпансіон з вкрай низькокалорійним меню. Груповод озброєний електрошокером - і всіх, застуканих з пивом, чіпсами, снікерсами або банкою арахісового масла, чекає неминуча кара.
Бо схуднути ПРОСТО так нема ніяких сил. А в дорозі завжди живеш більш яскраво - і там би це проходило легше.
Особливо круті турфірми можуть об'єднати слім-тур з іншою ідеєю - кріо-похуданням (калорія - одиниця тепла, то варто їхати туди, де тепла катма, калорії піде більше). Можна відправляти на північний полюс в одних футболках. І заставляти дертися на айсберг. І боротися з білими ведмедями.
Все, дальше самі додумуйте.
З вас - безкоштовний провоз в прості слім-тури мене з дозволом поїдання стількох десертів, скільки захочу.
А от в битві з ведмедями не зaцікавлена.
(картинки не зовсім в тему, але тітка виразно підійшла б як покупець слім-туру) |
|
|
| Postcardexpo-2008. Cвято колекціонера. |
[січень. 25-е, 2008|04:27 pm] |
Фухххх...
От хто б мені пояснив: як філокартисти розставляють ціни? Чому от на Гелосі ось цей Харків починається за 1 500 руб, а планується, що піде за (УВАГА!) ШІСТЬ ТИСЯЧ рублів (це, як хто не в курсі, 242 бакси десь) - а абсолютно такий самий, але в ідеальному стані Харків на eBay коштує 9,99 доларів, плюс ще три бакси за пересилку? Де логіка?
Продавців я теж про це питала. Мямлять щось про інтуіцію. Це новий синонім жадібності, напевно.
По запрошенням, які роздавали в Московському клубі філокартистів, ходила сьогодні на Посткардекспо-2008. Виставкові вітрини, ті, що не на продаж, оформлені просто перфектно. Величезний стенд з Бориславськими листівками - Лукойл презентує історію нафтодобування в листівках. В залах, де торгують, важко смердить немитими чоловічими тілами третьої свіжості і нема де проштовхнутися. А треба, якщо хочеш дорватися до виставлених колекцій.
О, в мене є такий Бучач. Одна з найдорожчих листівок в колекції, брала на МАРКі за 115 крб. Тут просять 600. І Чернівці такі самі в мене є. Купувала на польському аукціоні десь за 3 чи 4 бакси вже з пересилкою. Тут в нас скільки хотять? Ага, 900 крб, ага, ага. А Жмеринка ось ця скільки? А Жмеринка, каже продавець, супер-дешева. Вісімсот. А Полтава така от 900, а ця - 500.
Далі йдемо.
О, лепорелло з Одеси і Харкова. Лепорелло я маю в колекції з десяток, але всі європейські, не українські міста. Скільки за Харків просять? Три з половиною тищі. Добре, що я не стою, а сиджу.
Плюнути на це все і піти дивитися сучасне мистецтво в інших залах ЦДХ? ЦДХ я люблю - тут стільки всього, на день блукань вистачить...
Без презентів собі не пішла. Вицепила в груді європейських листівок замок в Жовкві (божеські 50 руб), а в сусідній купі відрила єзуїтський костел в Тернополі (сотка).
Плюс надивилася на інші зали, що теж в таку завірюху цілком собі презент.
|
|
|
| 1907 - 2007 |
[грудень. 11-е, 2007|03:55 pm] |
В мене зовсім мало часу - і я майже не заглядаю у френд-стрічку. Там напевно вже почалися масові заворушенняпідбивання підсумків року.
А знаєте, сто років тому все було майже так само. ( От дивіться. ) |
|
|
| Албанія |
[жовтень. 29-е, 2007|06:20 pm] |
Бууууу!! Це ще я, а не привид, ось.
А таке термінове питання: наскільки ЦЕ відповідає дійсності:
"Города обычно мало ухожены, мусор убирается редко. Следует остерегаться открытых люков на тротуарах и отсутствующих крышек коллекторов. Груды мусора ночью привлекают стаи диких собак. Но самая большая опасность - дорожное движение. Это в общем-то и не движение, а настоящий хаос. Каждый водитель едет как хочет и правила более-менее соблюдаются только в столице, да и то не везде... Большинство офисов и ресторанов не отапливаются. Даже зимой большинство помещений не получают отопления и горячей воды...
http://archive.travel.ru/albania/hints/
Просто подумали: ну раз вже будемо в тих краях, чому б не заскочити ще й на Албанію подивитися?:) Хтось був і може щось порадити?:)
("Учи албанський" не є порадою, а є бородатим несмішним жартом). |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
