Entry tags:

Відьми, Легенди, Міфи

Українська відьма в контексті європейської інтеграції.

Україна - країна непереможного матріархату. Одарка і Карась нам за парагон та еталон взаємовідносин. Архетипова Українка мусить бути сильною, витривалою фізично - ну і трохи відьмою, звичайно. Тут не обійшлося без впливу Миколи Васильовича, похмурого мізатропа-меланхоліка, чиє гасло про хвіст в українських панночок з радістю підхопили десятки епігонів. Ну а вже в Конотопі так і взагалі кодло. Ага.

Часом між українкою та відьмою можна поставити знак "=". Але що тут аж ТАКОГО дивного? Чаклунство - обов'язковий елемент народної культури ВСІХ етносів. Українці тут навряд чи можуть претендувати на ексклюзив. Богдан Хмельницький мав у "штаті" кілька відьом - про всяк випадок. Яцко Острянин колись в замку Говтва за допомогою цілої армії чаклунів намагався зачарувати польське військо. Попитка - не питка.
Вацлав Жевуський в Підгірцях намагався перетворити неблагородні метали на золото - аж поки не плюнув, не подався на Схід, де відкривав лікарні та школи, вважався справжнісіньким культуртрегером, був визнаний еміром, потім повернувся в Підгірці, знову щось йому там пішло не так - і він перебрався у рідний Кам'янець-Подільський, де разом з козаками гуляв Поділлям під іменем Вєнчислав Ревуха. При цьому невідомо, де і як загинув - може й не загинув взагалі, га? Як би то не було, його перстень з написом "Аллах Акбар" вже три роки поспіль носить Борис Григорович Возницький, теж справжній чарівник, але добрий і безкорисний. Хоча я начебто про відьом.

Традиційно ними ставали сьомі дочки в родині. Ще відьом поділяли на уроджених та навчених (ці останні були дуже ефектні на вигляд і часто вдовиці). Відьми не їли м'яса (О! як я!), обожнювали вареники з сиром (і навіть цупили начинку з чужих вареників. Гм. Знову як я) і час від часу на кочерзі чи пранику (валик для прання) зліталися на Лису гору (Лисих гір на Західній Україні вагон і маленька кравчучка). У вільний час розважалися тим, що насилали хвороби, замовляли біль і взагалі всіляко виходили за кордони нормальності.

Так що відьма в українській культурі - явище звичне. І було воно завжди. Як і в Європі. А от чого НЕ було, так це спалення відьом на міських площах - навіть на Галичині. При цьому наші сусіди поляки тут цілком підпадають у всеєвропейське русло: навіть в майже-просвітницькому 1775 році в Дорухові біля Острова Вєлькопольського засудили 14 відьом. З них 3 померло під час тортур, а решту спалили на вогнищах. Після цього ганебного вчинку сейм 1776 р. прийняв ухвалу, за якою судам було заборонено піддавати жінок тортурам і взагалі займатися справами про чаклунство. Польща взагалі може "похвалитися" тим фактом, що остання відьма в Європі була спалена саме на її території - це сталося в 21 серпня 1811 р. в Решелі (Reszel) на Вармії. Нещасною жертвою стала якась Барбара Здунк (Barbara Zdunk). Невелике "але": її засудили не лише за чари, а й за підпалення. Щоправда, та історія вже мохом поросла, бо пожежа у замку сталася ще в 1807 р. Перед тим, як Барбару спалили, її задушили. Мило.

В Україні ситуація з процесами була абсолютно інша. Відомий лише ОДИН такий суд над відьмою на наших теренах. Стався він, здається, в 1770-му р. (треба звіритися з книгою) в Станіславові, перед ратушею. Жінка, яку скарали на вогнищі, була не зовсім відьмою - просто магістрат не знайшов іншої статті, щоб засудити пані, яка... розбещувала хлопчаків. Ось так.
А на рідному Поділлі знаю лише про одне публічне спалення: в 1611 р. на ринковій площі кам'янецькі ієзуїти відправили у вогонь анти-папські видання Панівецької друкарні (там свого часу, наприкінці XVI століття, Ян Потоцький дав прихисток кальвіністам). Процес відбувався дуже урочисто, за участю ката. Зараз панівецькі видання вважаються величезною бібліографічною рідкістю.

Останній процес над відьмою відбувся в Великобританії в 1944 р. над медіумом Хелен Дункан, яка якимось дивом дізналася і розказала купі народу про затонення одного військового корабля. Урядовці боялися, що так само мимохідь Дункан розбазікає дату висадки союзників - і запроторили жінку на 8 чи 9 місяців до в'язниці, аби союзникам у висадці нічого не заважало. Так як більше ніяких злочинів Хелен не робила, її засудили за законом про чаклунство від 1735 р.
А улюблена моя антикварна поштівка з видом відьми на Україні все-таки ця