Bruges: здаюсь.

Завтра місяць, як ми приземлилися в Бельгії, а написати про це щось крім котячого параду в Іпрі руки не доходять - опускаються від кількості картинок.
Думала зробити нормальний такий пост, скопом вся Бельгія, яку бачили. На Антверпені зрозуміла, що тільки вибирання картинок тягнутиметься до вечора. Здаюся. Поки лише Брюгге - виключно з метою затримати те, що потім з пам'яті вивітрюється.



Перше, що треба зробити тим, хто сюди збирається: подивитися In Bruges. Чесно.
В місто відразу потягне. Сильно потягне.



Друге, що варто знати - це слова "бегінаж", "бефруа" і "карійон". Власне, ця трійця стосується всієї Бельгії.


Це в нас бегінаж (хоча монашок-бегінок в Бельгії, кажуть, вже не лишилося). Аналог наших Межирічів і Унівів: закритий монастирський світ, міні-планета за високими стінами.


Це в нас бефруа. Вона ж белфрі, вона ж дзвіниця. Після цього 83-метрового гіганту я тричі подумаю, перш ніж написати десь в статті, що наша башта Баторія є великою. Дюймовочка вона в порівнянні.
І таки правда (іви ж вже подивились In Bruges?), людям з надвагою в брюггівську бефруа краще не лізти: тісно і дуже довго. Ліфта немає, все пішки. Так що якщо сердце слабке - краще залишайтеся знизу. Просто не побачите таких от панорам міста:


Біля підніжжя башти є башта ж в мініатюрі з шрифтом Брайля:



Можна доторкнутися і зрозуміти, що за пам'ятка перед тобою. Круто.
Вже в 9-30, коли відкривають башту, в касі здоровезні черги. Квиток коштує 6-8 євро в залежності від різних обставин.
І якраз десь на половині шляху між вершечком башти і землею і буде третє магічне слово - карійон. Це така шарманка зі дзвонів. В кожному місті, яке себе поважає, є карійон, кожну годину він видзвонює мелодіями. Симпатично.

Третє, що варто знати: музейна карта на 3 доби. 15 євро - і всі музеї (крм музею діамантів, смаженої картоплі і ламп) до ваших послуг. Економія фантастична, а ті, кому немає ще й 26 р., карту отримують зі знижкою.



Тільки навіть не думайте, що в музеях Мемлінга, Груннінге (ці два раджу особливо. Фантастичні) чи в скарбниці собору Спасителя вам дозволять фотографувати. Хха.


А от в етнографічному - скільки заманеться. Останні дві фоти звідти, ага. :о)

Четверте, що треба знати про Брюгге: уникайте міста в вихідні. Я серйозно. Тут щороку буває понад 3 млн туристів, більшість прибуває саме в вихідні. Уявити собі натовп на центральних вулицях в суботній полудень НЕМОЖЛИВО.
З іншого боку, лише в суботи працює блошиний ринок, і ціни на старі листівки там божеські. Тільки України все одно немає.


Брюгге і мереживо - окрема тема. Всі магазини з мереживом торгують тайванським ширпотрєбом. Але в місті є й справжнє бельгійське мереживо: це карта міста і огорожа одного з млинів.


Шоколад в Брюгге на кожному кроці і він дорогий. Але тут все дороге, звикайте.


Пам'ятники в Брюгге стоять переважно художникам - бо нічого немаэ кращого в живописі, аніж нідерландська художня школа. Є Ян ван Ейк, є Мемлінг. Тут його твори звучать по-іншому: вже не відчуваєш того апатичного мямляння, яке кидається в очі в порівнянні з ван дер Вейденом чи там Бройгелями, все дуже навіть гармонійно і класно.


Тварин в Брюгге люблять. А я люблю місця, де люблять тварин. А Мік взагалі пташок обожнює.



А ця птиця взагалі загоряла. І так сонцю підставлялася, і так...


А! Не забудьте мадонну Мікеланджело в соборі Нотр-Дам. Це начебто єдиний справжній Мікеланджело поза межами Італії. Камерна і людяна робота.


А ще в Брюгге не допомагають навіть карти: вулиці дуже-дуже плутані, забудова дуже-дуже щільна. Йдеш на шпиль попереду, а він раптом опиняється вже десь праворуч від тебе.


Ну і різне особисте. Жили в бюджетному готелі Bauhaus: відносно дешево, дуже простора кімната, з вікна видно Єрусалимську церкву, в старому місті, до вокзалу пішки хвилин 20 (транспортом всі 40, плюс транспорт тут на графік чхав і їздить аби як). При готелі бюджетний ресторан "Сакре Кер": жильцям готелю там дають безкоштовне пиво. Ціни начебто середньо-статистичні для Бельгії, але замовте щось одне - і ви все зрозумієте. Спагетті болоньєзе тут коштує звичні 8 євро, але вам приносять його ціле відро. Велике солідне відерце їжі. Коротше, я десь нипала з фотиком, а Мік був дуже голодним, замовив собі то спагетті. Через півгодини я застала його сумного-сумного над кастрюлею їжі. Довелось допомагати. Виходило не дуже. Мік тричі пропонував плюнути на залишки харчів і йти вже собі - там би об'їлося четверо, не те що двоє. Але помалу-помалу ми ту порцію НА ОДНОГО якось доконали.

Бігати вранці добре біля млинів - містом не дуже побігаєш.



Російські туристи і особливо туристки впізнаються за секунду: тільки в них замість компактних мильничок велетенські напівпрофесійні бандури від Кенона і Нікона, тільки в них надмір макіяжу і вічно ображений погляд на тих, хто раптом потрапив в їх шедевральний кадр. Я й сама така, угу. :)



Коротше, класне місто, трьох днів на нього мало.