Entry tags:

Буковина, Зупинки, Львівщина, Україна

Stop! Я звинувачую.
Я теж колись була маленька і вчилась в школі. Якраз був шалено популярним Ласковый Май, навіть приїздив до нас на стадіон. На розігріві були абсолютно нам невідомі зірки Хрюша і Стєпашка (російські спокойной-ночи-малыши в нас не транслювали), але посил тур-менеджери вибрали вірний. Я на концерт, звичайно ж пішла: вся в цепах і шипованих браслетах, з якимось шаленим фіолетовим начьосом, вузьких чорних штанях "під змію" і в, блін, гіпер-блін-модних (чомусь) високих кросівках. Ну як пішла - через парканну дірку перелізла - і гордо ходила перед дівчатками, які верещали від захвату - вся така індивідуальна і металева. Тьху, самій гидко.:о)
Це я все до чого? В ті роки ласковий-май був у... якби так не матюкнутися, о: утрахіщем. Повним. І з музичної точки зору, і з точки зору текстів.
Зараз, коли в міжміському бусі ти змушена слухати якесь радіо-мелодія, ласковий май, все так само убогий, полискує несподіваними гранями в порівнянні з тим, що слухає дітлашня тепер. Там взагалі вже про музику не ходить. Тому вклонімося всі хором Фукуямі, бо він пророк: кінець історії вже наступив, замість прогресу почалася деградація.
Щоб було зрозуміліше, поясню це все в картинках.



Хутір Смотрич, нова зупинка.

Коли я тільки прийшла в нет в 2000 р., я надибала дивний сайт, зроблений канадійцем і присвячений нашим автобусним зупинкам. Тільки тоді я зрозуміла, що з зупинками в нас було майже як з московським метро: нехай і не бісер перед свинями, але вряди-годи таки непогане красне мистецтво перед фурами і вітрами.
Мозаїка взагалі штука коштовна, а ще коли майстерно зроблена - то взагалі з предметів розкоші, як діаманти і тиша.
Ну от вам приклад з буковинського Берегомету:

Колористика, експресія - все на місці. Хоча найчастіше про шедеври не йшлося: просто собі невибагливі мозаїки.

Ще приклади:

Бояни і Глиниця (Чернівеччина), Голосків (Кам'янець-Подільський район), десь на Вінниччині.




Пилипець (знову олені!), Закарпаття. Сатанівка (Хмельниччина).

Зараз того, чого було навалом, з кожним днем все менше. Смальта обсипається, а відновлювати нікому, та й дорого це. Тому роблять так: мозаїку оббивають, а простір, що звільнився, розфарбовують. (Скажімо, хмельницькі Солобківці: там чомусь зупинка була вся в повітряних кулях, а зараз в гусях-лебедях).

Виглядає це десь так:


В мене сильні підозри, що розмалювують зупинки учні третіх класів, які виграли конкурс серед школярів на кращий малюнок. Інше пояснення - це дії таємної секти, що поклоняється Марії Приймаченко. Більше логічних пояснень ТАКОМУ не бачу:




Причому ті ж мозаїки з'являються і зараз, але все більше біля храмів:

Іване-Пусте, Тернопілля.

А раніше були скрізь:

Бояни, Городенка, Сколе.

Члени конкурентної секти пишуть оголошення і плакати:

Селище Товсте, Заліщанський район.


Стріхівці, Хмельниччина.


Хмельницькі анархісти перебувають в підвішеному стані, і тому розписують паркани. Загалом цей паркан нічогенький :).

Але вірус "козацькому роду нема переводу" не такий вже й невинний. За вусами і люльками камуфлюються несмак і примітивізм, який ніхто жі не покритикує - бо ж святе, рідне, наше. От і маємо замість мистецтва кіч.


Чортківський Піросмані.

Діти це прекрасно відчувають - і користаються моментом:
"Загін "Джура" вітає вас, тому не судіть ви строго нас!" Ага, аякже - привітали? Все, тільки спробуйте тепер критикнути козака посеред шишок і сміття. Він брахман за визначенням, бо козак, а хто народний символ критикує, той кшатрій і взагалі ренегат.


Інша табуйована тема - Кобзар. В Нагірянці на Тернопіллі поет виконує обов'язки Золотого Тільця:


В Городенці пам'ятник наче і класичний, але з претензією на модерновість. При бажанні можна угледіти в Кобзарі якісь ознаки месіанства і моїсейства - ходить над морськими тварями які посуху.
.

Патріотичний вказівник в Долині і патріотичний горщик в Глибокій:

Пропаганда нікуди не ділася, вона просто дещо деформувалася.


А, ледь не забула. Найфеєричніша зупинка України - ось тут. (Низ сторінки)